черепаха

ЧЕРЕПА́ХА, и, ж.

1. Представник ряду з класу плазунів, тіло якого вкрите кістково-роговим або кістково-шкірястим панциром; рухається на коротких кінцівках, що, як і голова, можуть втягуватися в панцир.

Вони закинули волок і витягли черепаху, котра з переляку підгорнула під черепки лапи й голову і лежала, наче мертва (І. Нечуй-Левицький);

Довжина панцира найбільшої в світі черепахи дермохеліс (знайдено її на Далекому Сході) – понад два метри, вага 600 кілограмів (з наук. літ.);

* Образно. А чи правда, що там уже з моря на берег стальні черепахи лізуть? – Дредноути їхні гірше стальних черепах, – пробасив з-під стіни кремезний, з перев'язаною рукою чоловік в зашмарованім одязі, з вигляду корабельний кочегар (О. Гончар);

* У порівн. Очі її не сходили з перекинутого човна, що мов черепаха хитався серед хвилі (Панас Мирний);

* Образно. * У порівн. Танк, підвівши тупе рило, як черепаха поповз уперед (П. Панч);

// перен., розм. Про вайлувату, мляву людина.

– Прошко, черепаха ти несусвітня, де ти там? – вигукував Суворов, стоячи біля намету в капцях (С. Добровольський).

2. збірн. Рогові пластинки з панцира цього плазуна.

△ (1) Слоно́ва черепа́ха, зоол. – велетенська наземна черепаха.

◇ Іти́ (повзти́, ру́хатися і т. ін.) черепа́хою (як (на́че, нена́че, немо́в) черепа́ха) див. іти́;

(2) Як (мов, не́наче і т. ін.) черепа́ха, зі сл. ходи́ти, іти і под. – дуже повільно, незграбно.

– Хоч би швидкості були, я б зманеврував, а то йдеш як черепаха (Ю. Яновський);

– Ходить [Ватя] неначе та черепаха (І. Нечуй-Левицький).