черкати

ЧЕРКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., кого, що, чим.

1. Торкатися чого-небудь під час руху (перев. залишаючи на ньому слід, риску).

Панна Юзя пробігла мазурковим кроком по довгій жовтенькій, мов золотій, стежці до альтанки, .. злегка черкаючи по пісочку довгою білою сукнею (Леся Українка);

Наздоганяли якраз машину, навантажену довгими дошками: вони звисали з кузова так, що навіть черкали по землі (А. Хорунжий);

Хвиля била її по ногах, крига черкала по литках (Ю. Яновський);

Її [вербу] підмила повінь, і вона безсило повисла над водою, черкаючи хвилі гнучким гіллям (Л. Дмитерко);

Дорожній кожух на ньому такий довгий, що черкає полами сніг (А. Шиян);

// Терти чимсь твердим об щось тверде.

У сінях одкинула мати гака, В кімнату в пітьмі пропливла полохливо І стала поквапно черкать сірника (Л. Первомайський);

Ігор, затаївши подих, черкає сірника. Сірка спалахнула, і хлопцеві хочеться зразу ж піднести вогонь до дров (І. Багмут);

// перен. Осявати вершини, краї якихсь предметів; переміщаючись, освітлювати що-небудь (про світло, проміння).

Сонце вже черкало верхи очеретів (Олесь Досвітній);

Сонце черкає по скляних полотнищах будівель, річища вулиць оживають людськими потоками (Г. Епік);

// чим. Дряпати чим-небудь по чомусь.

В голові у нього шуміло, мов у старім вітряку, пищало та скрегінцало [скреготало], мовби хто ножем по склі черкав (І. Франко);

* У порівн. Він [козак] був схожий на суху тараню, мав глибоко запалі очі, говорив, як черкав залізом об черепок (П. Панч);

// Пролітаючи над чимсь, торкатися його поверхні, зачіпати його.

Ой літає чорна галочка по полю, А черкає крилечками по йому [ньому] (з народної пісні);

Спека зморила навіть чайок .. Тільки коршак хитається у високості та черкають заспаного озерця грудьми бистрокрилі стрижі (Ю. Мушкетик);

Хрипло кракаючи, боком пролетів грак, мало не черкаючи вершечків сонних дубів, берез, осик (О. Копиленко);

// Проводити чимось гострим по чому-небудь, зрізаючи, розрізаючи, розпорюючи його; різати.

Мавка .. черкає себе серпом по руці, кров бризкає на золоті коси Русалки Польової (Леся Українка);

Вогонь палає і гуготить, а вона [Маланка] заплющує очі, хитається, і їй здається, що то шумить колосом нива і серп черкає по стеблу (М. Коцюбинський);

// Розтинати крилами повітря під час польоту (про птахів).

Черкають повітря вечорове в бриючім польоті ластівки (В. Сосюра);

// Сягати своїм верхом, головою чого-небудь.

Коли ж спуститися вниз і глянути на нього з боку Дніпра, пам'ятник, здається, злетів до небес, і голова Володимира черкає хмари, які пливуть над Києвом, мов білі лебеді (І. Цюпа);

Гірські вершини білі Підводяться й черкають небокрай (І. Муратов).

2. розм. Перекреслювати написане; викреслювати щось у ньому.

Андрій Петрович, новий на селі пристав, писав за зеленим столом папери. Писав, черкав, брови хмурив (С. Васильченко).

3. розм. Поспіхом писати, записувати що-небудь.

Поки Турбай гортав пожовклі сторінки давніх книг і черкав олівцем замітки на аркушиках, в голові його засвітилася одна проста і ясна думка (І. Волошин);

Іван довго черкав щось на аркушику паперу, потім рішуче кинув олівець на стіл і глянув на присутніх (П. Колесник).

4. розм. Багато пити, випивати (перев. хмільні напої).

Пан Твардовський в кінці стола З поставця черкає: “Гуляй, душа! тра-ла-ла-ла!” На весь шинк гукає (П. Гулак-Артемовський);

Горілку, мед не чаркою – Поставцем черкає, А ворога, заплющившись, Ката, не минає (Т. Шевченко).

ЧЕ́РКАТИ, аю, аєш, недок., розм.

Те саме, що чортиха́тися.

– Бач, наготувала, а його чорти понесли кудись! – лютувала Христя, що Свирид пішов з хати. – Та я ось де! Чого ти черкаєш? – обізвавсь Свирид з-за сінешніх дверей (Панас Мирний);

– Я, мамо, раз вам сказав, а не сто повторятиму: чорти хай ходять у молотники, а я не піду! – Не черкай, сину, а послухай моєї ради... (Г. Косинка).