чи

ЧИ¹, спол.

1. розділ., перев. повторюваний. Уживається при поєднанні однорідних членів речення і частин складнопідрядного речення для позначення того, що з ряду перелічуваних предметів, явищ і т. ін. можливий тільки один.

[Ріпник:] Поплатив чи не поплатив за харч, відложив чи не відложив що на чорну годину, але в шинку, між товаришами, він був пан (І. Франко);

Юзі було так гірко, немов була винна проти когось, чи, навпаки, хтось проти неї завинив (Леся Українка);

Я гашу електрику на монтажному столі, і тоді ми обоє помічаємо, що надворі вечір чи ніч (Ю. Яновський);

// Уживається для вираження припущення.

Зустрів я хлопчика. Малий мав років десять чи дванадцять (В. Сосюра);

Румуни розтяглися на кілометр чи й більше (О. Гончар);

// Уживається в знач. єднального сполучника “і”.

Ніхто не минає. Чи багатий, кого доля, Як мати дитину, Убирає, доглядає, – Не мине калину. Чи сирота, що до світа Встає працювати .. Чи дівчина, що милого Щодень виглядає (Т. Шевченко);

Чи в пшениченьку, чи в жито, Досхочу розкошував [Коник] І цілісінькеє літо, Невгаваючи, співав (Л. Глібов);

Коваль був чоловік розумний. Сам був неписьменний і дуже жалкував з того .. Чи газета попадається, чи книжечка – біда неписьменному (А. Головко).

2. поясн. Уживається в знач.: тобто, інакше кажучи.

На моє щастя, чи, краще, на щастя моїх нервів – натомився нині дуже. Ходили аж за село Шуму (М. Коцюбинський);

Згадалося, що батько мій колись, Як їздив до Юркевича у гості В село Криве, за двадцять кілометрів, Чи пак верстов, спинявся “попасати” У Білках, у старого корчмаря (М. Рильський);

– Для чого ви існуєте, чи то, пак, живете? (О. Гончар);

Зрозумійте, я не маю нічого проти наших суперсучасних рок-груп, чи то пак “гуртів”. Кожному своє (з газ.).

3. пит. Уживається па початку з'ясувального підрядного речення.

Чи довго плив Еней, – не знаю, А до Евандра він доплив (І. Котляревський);

Тепер хочу засісти за роботу, хоч не знаю, чи вдасться зробити се зараз, бо почуваю себе дуже погано (М. Коцюбинський);

Тихими вересневими світанками господар, що виганяв худобу на пасовисько, прислухався, чи не гуркоче де-небудь далі, чи не відходить фронт, чи не гонять назад германця (Григорій Тютюнник).

4. допустовий. Уживається в складнопідрядних реченнях із логічною невідповідністю між змістом складових частин.

Чи пані свариться, чи б'є (бо хоч пані і не зла була, а часом попоб'є), чи там спідницю дарує або хустку, – Чайчиха прийме усе мовчки й одійде (Марко Вовчок).

(1) Чи не:

а) уживається в знач. може, виражаючи можливість, бажання чого-небудь.

[Мати:] А чи не годі вже того грання? Все грай та грай, а ти, робото, стій! (Леся Українка);

“А чи не потанцювати мені?” подумав Василь, відчуваючи в тілі незвичайну легкість і радість руху (О. Довженко);

б) уживається в знач. мабуть, виражаючи припущення, ймовірний здогад.

Чи не з багатих вона;

Тут вочевидь вчаться шанувати чи не найдорожче – свій вільний час (із журн.);

в) уживається в знач. майже, визначаючи заокруглену цифру, максимальну кількість чого-небудь, до повноти чого не вистачає дуже мало.

Чи не з десяток мільйонів золотом довелося витратити на мандрівку цариці по Дніпру, щоб продемонструвати перед усім світом велич і міць Російської держави (С. Добровольський);

Ти кажеш мені це чи не в сотий раз (О. Довженко);

(2) Чи... чи – сполучник повторюваний, що вживається при кожному однорідному члені речення або при кожній складовій частині речення, посилюючи роздільність у чергуванні перелічуваних предметів, явищ, дій тощо або їх взаємовиключення, несумісність.

Стала вона і не знає, чи йти далі, чи вертатися (М. Коцюбинський);

– Хто тут хазяїн, чи я, чи ти? – скрикнув суддя (Панас Мирний);

Чи осінь, чи зима, чи в зелені діброва весни вітає дні, чи літо славить птах, – усе мені шумить хода твоя шовкова, і стан твій молодий пливе в моїх очах (В. Сосюра);

Середина жовтня – твоїх тонкогорлих розлук, і я вже не знаю, не знаю, не знаю, чи я вже помер, чи живу, чи живцем помираю, бо вже відбриніло, відквітло, відгасло, відграло навкруг (В. Стус).

ЧИ², част.

1. пит. Уживається для підсилення питального характеру речення.

– Галю, сестрице! Чи ти пізнала свого брата меншого? – Ох, братік [братик] милий! (Марко Вовчок);

Чи вернувся Василь із Пітера? Чи привіз він мені ту справу, що я його просив (Т. Шевченко);

– Мамо, чи кожна пташина В вирій на зиму літає? – В мами спитала дитина (Леся Українка);

// Уживається при риторичних запитаннях у знач. хіба.

– О жінко! – каже Тиміш, – се в тебе десь огневі сльози! – Бо гіркі, Тимоше! А чи мало я їх виплакала! (Марко Вовчок);

Чи є кращі між квітками Та над веснянії? Чи є кращі в життю [житті] літа Та над молодії? (Леся Українка);

Гаптує дівчина й ридає – чи то ж життя! (П. Тичина);

– П'ятдесят літ нашої дружби прошуміли в тайзі, як один день. І щодня дивлюсь і не надивлюсь і все питаю себе: чи є ще на світі така краса і такі багатства? (О. Довженко).

2. Уживається для утворення сполучень з деякими прислівниками, частками і т. ін. зі значенням припущення, сумніву, непевності і т. ін.

Дізнаєшся в кайданах самотини, У тридцять літ – знесилений дідусь, Гадавши нишком: кращої години Я в мирі ледве чи діждусь... (П. Грабовський);

– Трістане! в тебе є гріхи, великі, непростимі. На їх [них] навряд чи проща є в святім Єрусалимі (Леся Українка).

3. підсил. Уживається для посилення окличної інтонації речення.

– Так такий ти мені вірний! Чи ти ба! – крикнув Чолак (І. Нечуй-Левицький);

– Як то ти за Пріську журишся, чи ба! як до роботи, то й за Пріську згадала! (Леся Українка);

– Ага, й ви зо мною погоджуєтесь! Нещодавно обурливий факт у нас був з цим коханцем, –молода робітниця отруїлась – милий, чи бачте, її зрадив! (В. Підмогильний).