чий

ЧИЙ¹, чия́, чиє́, займ.

1. пит. Означає питання про належність кого-, чого-небудь комусь; кому належить?

Схотілося йому понад Дніпром лукою пройтися, він і пішов, – і бачить – хатка, і подумав: чия се хатка тут стоїть? (Марко Вовчок);

Одвага наша – меч, политий кров'ю, Бряжчить у піхвах, ржа його взяла. Чия рука, порушена любов'ю, Той меч із піхви видобуть здола? (Леся Українка);

– Хлопці!.. Братіки [Братики]! Браточки! – Чернишеві зробилося страшно. Хто так може кричати? Чий, чий це голос? (О. Гончар);

// Означає питання про походження кого-небудь, про родинну належність; з якої сім'ї, з якого роду?

– Звідки ти? чия ти? – Я сирота, – одказала Галя (Марко Вовчок);

– Ти що, троянівський? – Умгу. – А чий же будеш? – Вихорів. – Чи не Улянин син? – Він самий (Григорій Тютюнник).

2. відносний. Уживається як сполучникове слово.

3. неознач., розм. Те саме, що чий-не́будь.

Все ж, може, ся пісня якую людину Розважить успіє хоч би на хвилину, – І щиро промовленим словом моїм Збуджу огонь я у серці чиїм (Леся Українка).

Чиє́ї робо́ти див. робо́та.

◇ Чий ба́тько ста́рший див. ба́тько;

(1) Чия́ візьме́ – хто переможе.

Поки пробрались трохи поміж людом, чує Петро таку розмову: – Як ти думаєш? Чия візьме? – А чия ж, як не Івана Мартиновича! (П. Куліш); – Побачимо, чия візьме, – заскреготав зубами Микола і рвонув машину з місця (В. Сологуб).

ЧИЙ², чи́ю, ч., бот.

Висока степова злакова рослина, що нагадує ковилу.

Довге коріння чию підтягується до прісної води, і рослини добре ростуть серед піску і пекучого сонця (з газ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

чий

Значення в інших словниках