чого

ЧОГО́.

1. займ. див. що¹.

2. у знач. присл. Уживається на початку речення, в якому міститься запитання про причину або мету чого-небудь; з якої причини.

– Боже мій, – скрикнула пані. – .. Чого в вічі лізеш? (Марко Вовчок);

– Чого це ти, дочко, така сумна? Чи не болить що? – придивлялася до неї Уляна (Григорій Тютюнник);

– Чого,бабо, притарабанилася? – неласкаво запитав писар Чайчиху (М. Стельмах);

// у знач. сполучного сл. Приєднує підрядні додаткові речення.

Він думав. Згадувались йому давні заміри, він думав про те, чого йшов сюди, у Туреччину, через віщо покинув рідне село й дідуся (М. Коцюбинський);

Господар пильно оглянув Дорощука, докладно розпитав, хто він та чого опинився в місті (М. Ю. Тарновський);

// у сполуч. з підсил. част. б, бо, би, ж. Уживається для увиразнення того, про що запитується в реченні.

Аж ось із Києва привозять Княжну .. Тілько смутна, невесела... Чого б сумувати? (Т. Шевченко);

– Слухай, лиш, Катре, чого-бо ти вгнівалась? (Марко Вовчок);

І вже нема в душі моїй тривоги. Зі мною ти. Чого ж мені іще? (В. Сосюра);

// Уживається як питальне слово.

– Ти як тут опинилась?.. Чого?.. – Чого? .. Того, що годі вже сподіватися, поки сам прийдеш... Коли старостів пришлеш? (М. Коцюбинський);

– Чіпко! Чіпко-о! – гукнув Пацюк, до хати йдучи. – Чого? – подає голос Чіпка з хати (Панас Мирний).

○ Чого́ ра́ди див. ра́ди.

◇ Гріх (нема́ чого́, ні́чого і т. ін.) [і] Бо́га [милосе́рдного] гніви́ти див. гріх;

(1) До чо́го – дуже, надзвичайно.

Мірошниченко піднімає над головою чахлий вогник сліпака, пильно оглядається: до чого полісовщик Мирон Підіпригора схожий на свого двоюрідного брата Василя (М. Стельмах);

[Й] говори́ти (каза́ти) ні́чого (нема́ чого́, нема́ що) <�Шко́да́ й говори́ти (каза́ти)> див. говори́ти;

(2) Ні до чо́го кому – зовсім непотрібний.

– Забирайте, забирайте, дядьку, – Вутанька, посміхнувшись, підкинула йому ногою і другий лантух. – Вам на хазяйстві згодяться, а мені вони ні до чого (О. Гончар);

// нецікавий.

Рудий удавав, що йому ці балачки ні до чого, він навіть поліз у кабіну, але прислухався до кожної репліки (А. Хорунжий);

Чого́ [ті́льки] душа́ бажа́є (хо́че, пра́гне і т. ін.) / забажа́є (захо́че, запра́гне і т. ін.) див. душа́;

(3) Ще (іще́) чого́! – уживається при запереченні чого-небудь неприйнятного.

– Ти повинен обов'язково повернутися додому. – Ще чого! Там мене ніхто не жде вже давно (з усн. мови);

[Касандра:] Не руште! Я під захистом святим! [Аякс:] Іще чого! (Леся Українка);

Що [воно́] й до чо́го див. що¹;

Що куди́ й до чо́го див. що¹;

Як (коли́) прихо́диться / прийшло́ся до чо́го (до ді́ла) див. прихо́дитися.