чорно

ЧО́РНО.

Присл. до чо́рний 1–4, 9.

Море під сильним вітром шуміло збурено й чорно (І. Микитенко);

– А що потім? Що було потім?.. Я з ранку до ночі робила чорно. За хвостами світа не бачила (С. Журахович);

Швендяв карлик за перевізниками, заважав їм робити своє діло, лаявся чорно (П. Загребельний);

Марті він чомусь здався в ту мить страшенно схожим на отих святош, які чорно грішили цілий рік, а потім на два тижні ходили одмолювати гріхи в київську Лавру (В. Собко);

[Лучицька:] Ти мені не ймеш віри? Невже ти зміг про мене так чорно помислити? Антосю, що ж це? (М. Старицький);

// у знач. пред.

Довго жадібно їв [Йонька ожину] .. В роті чорно, як у горщику з-під бузини, губи чорні, вуса чорні, а він усе їв і їв (Григорій Тютюнник);

В хаті було чорно, як у димарі. Чорна постіль зібгана лежала на полу (М. Коцюбинський);

Дітки поснули, сплять спокійно сини маленькії, а на городі вітер шумить вербами, надворі чорно; блискавиця поблискує (Марко Вовчок).

◇ (1) [Аж] у ро́ті чо́рно у кого, кому – хто-небудь дуже злий, лютий.

– Та тебе всі знають у Закриниччі за скажену, у тебе в роті чорно (Є. Гуцало);

Живе [Буонарроті] у Римі. Має свій куток. Згорбатів у труді, посивів у скорботі, а людям чорно в роті од пліток (Л. Костенко);

(2) Чо́рно пе́ред очи́ма – уживається при вказівці на велику втому, знесилення організму (від важкої праці, хвороби, переживання і т. ін.).

– Бог би тебе скарав, Саво! Мені з жури чорно перед очима, а ти ще приходиш і їси моє серце! (О. Кобилянська).