1. Словник української мови у 20 томах

чудотворець

ЧУДОТВО́РЕЦЬ, рця, ч.

1. рел. Той, хто творить чудеса (у 1, 2 знач.); святий.

Часто по алеях гуляє якийсь рабин, певно єврейський святий або якийсь пророк-чудотворець (І. Нечуй-Левицький);

Кінець кінцем зробила з нього не тільки великого і вдатного войовника, а й “віщого” чудодія, що вмів творити діла надлюдські, міг обернути ся звіром і птахом і малою комахою, і так за тим казковим чудотворцем нарешті майже зовсім зник дїйсний, правдивий князь Олег, що княжив у Київі (з наук. літ.);

// Святий, який нібито має такий хист.

Вся Візантія знала пустинника Хрисанта. Під гостроверхими скелями, що “розбивали хуртовину” в печері, над морськими хвилями повислій, спасався той праведний богочтець і чудотворець. Вбогі й багаті, немічні й дужі по молитви в потребах своїх ходили на прощу до Хрисанта (Н. Королева);

// у функції прикладки.

Юра вибив скло в рамі богоматері, а дерев'яного Миколу-чудотворця в запалі бійки вони з братом розкололи надвоє (Ю. Смолич).

2. перен., розм. Той, хто захоплює, чарує своїм мистецтвом, працею.

[Ґанджа:] Твій батько, Альошка Троян – тепер шахтар! Я ще такого чудотворця не бачив (Ю. Мокрієв).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. чудотворець — див. чародій Словник синонімів Вусика
  2. чудотворець — Чудодій Словник чужослів Павло Штепа
  3. чудотворець — чудотво́рець іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  4. чудотворець — -рця, ч. 1》 рел. Той, хто творить чудеса (у 1, 2 знач.). || Святий, який нібито має такий хист. 2》 перен., розм. Той, хто захоплює, чарує своїм мистецтвом, працею. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. чудотворець — МА́ЙСТЕР (той, хто досяг високої майстерності, досконалості в своїй роботі, творчості), ВІРТУО́З, МИТЕ́ЦЬ, МАСТА́К розм., АРТИ́СТ розм., ШТУКА́Р розм., МАЙСТЕ́РНИК розм., МИСТЕ́ЦЬ заст., ТІМА́ХА заст.; УМІ́ЛЕЦЬ (ВМІ́ЛЕЦЬ), ЧАКЛУ́Н розм., БОГ розм. Словник синонімів української мови
  6. чудотворець — Чудотво́рець, -тво́рця, -тво́рче! -тво́рці, -ців Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. чудотворець — ЧУДОТВО́РЕЦЬ, рця, ч. 1. рел. Той, хто творить чудеса (у 1, 2 знач.). Часто по алеях гуляє якийсь рабин, певно єврейський святий або якийсь пророк-чудотворець (Н.-Лев., II, 1956, 395); // Святий, який нібито має такий хист. Словник української мови в 11 томах
  8. чудотворець — Чудотво́рець, -рця м. Чудотворецъ. Мил. М. 90. Знають усі чудотворці, які вони богомольці. Ном. № 13709. Словник української мови Грінченка