1. Словник української мови у 20 томах

чужоплемінник

ЧУЖОПЛЕМІ́ННИК, а, ч.

Те саме, що чужоплеме́нець.

Митрополит Київський Матвій у палкій промові закликав князів виступити на визволення Галича “від [[чужоплемінників]]”. Самі бояри галицькі почали звертатися до різних князів по допомогу (з наук. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. чужоплемінник — чужоплемі́нник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. чужоплемінник — -а, ч. Представник іншого, чужого племені, нації, народу. Великий тлумачний словник сучасної мови