чіпляти

ЧІПЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., що.

1. Прикріплювати що-небудь до чогось, використовуючи гак, виступ, сучок і т. ін.

Міцно чіпляю до сучка ремінь (М. Коцюбинський);

Культиватор КПС-5,4 чіпляють до скоби трактора не в одній, а в двох точках із відстанню між ними в 200 міліметрів (з наук. літ.);

// Хапати щось чим-небудь гострим, загнутим і т. ін.

Бере [Гільзе] помаленьку нитку з основи і прикладає до вічка в переборі, а син з другого боку чіпляє за нитку дротяним гачком і протягає її крізь вічко (Леся Українка).

2. Те саме, що ві́шати 1.

Оглядаючи нас, він скидає свій старенький, вицвілий під сонцем кашкет, чіпляє його на дерев'яний кілочок (А. Шиян);

Всі дівчата – одна перед одною – почали чіпляти на пагінці хто букетик фіалок, хто дзвоники сону, хто барвистої заполочі чи й паперову квітку (Ю. Смолич);

Гнат чіпляє на руку нагая (Григорій Тютюнник);

Готова афіша. А де ж її чіпляти? (Остап Вишня);

* Образно. Ідуть бійці, їх силуети малює синь на тлі вогнів; чіпляє сонце на багнети квітки прощальних променів (В. Сосюра);

// Приладнувати, закріплювати щось на кому-, чому-небудь; одягати.

Невкипілий обіч, хмурий, чіпляв собі за спину торбу (А. Головко);

Охрім чіпляє гаківницю за спину, і вони знову рушають степом (Григорій Тютюнник);

В одній хаті метушилася дівчина, надіваючи нову спідницю, чіпляючи добре намисто (Г. Хоткевич);

Молоде лице його почервоніло, очі потускніли, він часто скидав своє пенсне, протирав і знову чіпляв на ніс (Панас Мирний);

// Пришпилювати що-небудь до одягу, головного убору, волосся і т. ін.

У бояри просять Чуба – З ним гуляє Дружка люба, На весіллі привітають, Гарну квітку їй чіпляють (Л. Глібов);

Ловкенька квіточка з тоненької шкіри. Такі прикраси жінки чіпляють до платтів і до капелюшків (А. Хижняк);

– Свириде Яковлевичу, невже і вас лають? – здивувалась білявенька веселогуба Уляна, – ніколи б не подумала. – Ще й як перепадає, хоч в таких випадках і орден чіпляю на гімнастьорку.., – сам насміхається зі своєї кмітливості (М. Стельмах).

3. Торкатися кого-, чого-небудь під час руху.

Зриває [Любов] з себе вуаль. Пробігає біля Ореста, умисне чіпляє його вуалем [вуаллю]. Орест хоче затримати її, вона зручно ухиляється (Леся Українка);

Йдуть сиві українські воли, чіпляючи крутими рогами один одного (Л. Смілянський).

4. перен., діал. Чіпати (у 3 знач.).

– Не хочу його чіпляти, буду сам по собі (Г. Квітка-Основ'яненко).

◇ (1) Хоч бу́блик чіпля́й, жарт. – кирпатий, задертий догори (про ніс).

Від сонця заслонилася Ганнуся, виставляючи свого хоч бублик чіпляй носа (із журн.).