шабля
ША́БЛЯ, і, ж.
1. Холодна, перев. кавалерійська зброя із зігнутим сталевим лезом і гострим кінцем.
Несуть пани есаули Козацькую збрую: Литий панцир порубаний, Шаблю золотую (Т. Шевченко);
На столі лежить старовинна зброя: іржаві шаблі, пістолети, стара рапіра, патронташі і інше (С. Васильченко);
Не втне Каїн Абля, бо тупа шабля (Г. Хоткевич);
Шабля ранить голову, а слово – душу (прислів'я);
* Образно. Прокотився грім з розгоном, Грають блискавок шаблі, Пахне морем і озоном Від притихлої землі (М. Рильський);
* У порівн. Гнеться й блищить, мов шабля, довговусий ячмінь (М. Коцюбинський);
* Образно. * У порівн. На все життя Ви узяли з собою, Павло Григорович, пісенний дар, Як шаблю золоту – почесну зброю (М. Рильський).
2. перен. Один боєць-кавалерист (при зазначенні кількості бійців).
На подив своїм штабним, Врангель тут же наказав всю кінноту Барбовича – п'ять тисяч шабель – негайно зняти з-під Олександрівська і кинути на Каховку (О. Гончар);
З цього будиночка ревкомівці стріляли по махновцях, а потім билися в степу до останньої шаблі (Григорій Тютюнник).
(1) Го́ла ша́бля – шабля вийнята з піхов.
Хтось біжить попереду розхристаний, без шапки, з голою шаблею в руках (І. Микитенко);
Оголя́ти / оголи́ти ша́блю див. ого́лювати;
Опері́зувати / опереза́ти мече́м (кинджа́лом, ша́блею і т. ін.) див. опері́зувати;
(2) Туре́цька ша́бля – шабля з дуже вигнутим, серпастим лезом.
Шляхтичі й лицарі замовляли собі шоломи і шаблі, вибирали .. коштовні ланцюжки чи то держаки й піхви до меча або до кривої турецької шаблі (З. Тулуб).
◇ (3) В шаблі́ – команда йти на зближення з ворогом, вийнявши цю зброю для бою.
Значення в інших словниках
- шабля — (вид холодної зброї) палаш, меч, шпага, клинок, шашка, заст. домаха (у Шевченка). Словник синонімів Полюги
- шабля — Палаш, (двогостра) меч, (крива, на Сході) ятаган, (з ребруватим клинком) шпада, сов. шпага; (у кінноті) П. один кіннотник; шабелька, шаблюка. Словник синонімів Караванського
- шабля — [шабл'а] -л'і, ор. -леийу, мн. шабл'і, шабел' дв'і шабл'і Орфоепічний словник української мови
- шабля — ша́бля іменник жіночого роду * Але: дві, три, чотири ша́блі Орфографічний словник української мови
- шабля — (-і) ж. Словник жарґонної лексики української мови
- шабля — -і, ж. 1》 Холодна, перев. кавалерійська, зброя з зігнутим сталевим лезом і гострим кінцем. 2》 перен. Один боєць-кавалерист (при вказуванні на кількість бійців). 3》 Те саме, що еспадрон. Великий тлумачний словник сучасної мови
- шабля — Вид рубаючо-колючої холодної зброї з вигнутим односічним лезом; використовується у змаганнях з фехтування. Універсальний словник-енциклопедія
- шабля — ВЕ́РШНИК (людина, що їде верхи на коні), ВЕРХІВЕ́ЦЬ, ЇЗДЕ́ЦЬ, НАЇ́ЗНИК, ВЕРХОВИ́Й, КІ́ННИЙ рідко, ВЕ́РХІВЕНЬ рідко, ВЕ́РШЕНЬ рідко, КОМО́ННИК заст., ВЕРХОВИ́К діал., ЇЗДУ́Н діал.; ДЖИГІ́Т (умілий і вправний їздець); КІННО́ТНИК, КАВАЛЕРИ́СТ, КІ́ННИК розм. Словник синонімів української мови
- шабля — Ша́бля, -лі, -лею; шаблі́, -бе́ль Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- шабля — ША́БЛЯ, і, ж. 1. Холодна, перев. кавалерійська зброя з зігнутим сталевим лезом і гострим кінцем. Несуть пани есаули Козацькую збрую: Литий панцир порубаний, Шаблю золотую (Шевч. Словник української мови в 11 томах
- шабля — Шабля, -лі ж. 1) Сабля. Блиснем шаблями, як сонце в хмарі. Чуб. III. 277. Береженого і Бог береже, а козака шабля стереже. Ном. 2) = міч 2. МУЕ. ІІІ. 964. ум. шабелька, шабеленька, шабелечка. КС. 1882. X. 40. Серед війська стоячи і шабельку держучи. Макс. Із під бока шабеленьку витягає. Мет. 182. Словник української мови Грінченка