шабля

ША́БЛЯ, і, ж.

1. Холодна, перев. кавалерійська зброя з зігнутим сталевим лезом і гострим кінцем.

Несуть пани есаули Козацькую збрую: Литий панцир порубаний, Шаблю золотую (Шевч., II, 1953, 43);

На столі лежить старовинна зброя: іржаві шаблі, пістолети, стара рапіра, патронташі і інше (Вас., III, 1960, 382);

Не втне Каїн Абля, бо тупа шабля (Хотк., II, 1966, 330);

*Образно. Прокотився грім з розгоном, Грають блискавок шаблі, Пахне морем і озоном Від притихлої землі (Рильський, III, 1961, 182);

*У порівн. Гнеться й блищить, мов шабля, довговусий ячмінь (Коцюб., II, 1955, 231);

На все життя Ви узяли з собою, Павло Григорович, пісенний дар, Як шаблю золоту — почесну зброю (Рильський, II, 1960, 166).

Віддава́ти (відда́ти) салю́т ша́блею див. салю́т;

Туре́цька ша́бля див. туре́цький.

◊ В шаблі́¹ — команда йти на зближення з ворогом, вийнявши цю зброю для бою;

Го́ла ша́бля див. го́лий;

Оголя́ти (оголи́ти) ша́блю див. ого́лювати;

Схре́щуються (схре́щувалися, схрести́лися) шаблі́ див. схре́щуватися;

Хапа́тися за ша́блю див. хапа́тися.

2. перен. Один боєць-кавалерист (при вказуванні на кількість бійців).

На подив своїм штабним, Врангель тут же наказав всю кінноту Барбовича — п’ять тисяч шабель — негайно зняти з-під Олександрівська і кинути на Каховку (Гончар, II, 1959, 322);

З цього будиночка ревкомівці стріляли по махновцях, а потім билися в степу до останньої шаблі (Тют., Вир, 1964, 310).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. шабля — (вид холодної зброї) палаш, меч, шпага, клинок, шашка, заст. домаха (у Шевченка). Словник синонімів Полюги
  2. шабля — Палаш, (двогостра) меч, (крива, на Сході) ятаган, (з ребруватим клинком) шпада, сов. шпага; (у кінноті) П. один кіннотник; шабелька, шаблюка. Словник синонімів Караванського
  3. шабля — [шабл'а] -л'і, ор. -леийу, мн. шабл'і, шабел' дв'і шабл'і Орфоепічний словник української мови
  4. шабля — ША́БЛЯ, і, ж. 1. Холодна, перев. кавалерійська зброя із зігнутим сталевим лезом і гострим кінцем. Несуть пани есаули Козацькую збрую: Литий панцир порубаний, Шаблю золотую (Т. Словник української мови у 20 томах
  5. шабля — ша́бля іменник жіночого роду * Але: дві, три, чотири ша́блі Орфографічний словник української мови
  6. шабля — (-і) ж. Словник жарґонної лексики української мови
  7. шабля — -і, ж. 1》 Холодна, перев. кавалерійська, зброя з зігнутим сталевим лезом і гострим кінцем. 2》 перен. Один боєць-кавалерист (при вказуванні на кількість бійців). 3》 Те саме, що еспадрон. Великий тлумачний словник сучасної мови
  8. шабля — Вид рубаючо-колючої холодної зброї з вигнутим односічним лезом; використовується у змаганнях з фехтування. Універсальний словник-енциклопедія
  9. шабля — ВЕ́РШНИК (людина, що їде верхи на коні), ВЕРХІВЕ́ЦЬ, ЇЗДЕ́ЦЬ, НАЇ́ЗНИК, ВЕРХОВИ́Й, КІ́ННИЙ рідко, ВЕ́РХІВЕНЬ рідко, ВЕ́РШЕНЬ рідко, КОМО́ННИК заст., ВЕРХОВИ́К діал., ЇЗДУ́Н діал.; ДЖИГІ́Т (умілий і вправний їздець); КІННО́ТНИК, КАВАЛЕРИ́СТ, КІ́ННИК розм. Словник синонімів української мови
  10. шабля — Ша́бля, -лі, -лею; шаблі́, -бе́ль Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  11. шабля — Шабля, -лі ж. 1) Сабля. Блиснем шаблями, як сонце в хмарі. Чуб. III. 277. Береженого і Бог береже, а козака шабля стереже. Ном. 2) = міч 2. МУЕ. ІІІ. 964. ум. шабелька, шабеленька, шабелечка. КС. 1882. X. 40. Серед війська стоячи і шабельку держучи. Макс. Із під бока шабеленьку витягає. Мет. 182. Словник української мови Грінченка