шептати
ШЕПТА́ТИ, шепчу́, ше́пчеш, недок.
1. що і без прям. дод. Говорити, вимовляти щось дуже тихо, пошепки.
– Нічого не можна було розслухати, що їй там бабуся шептала (Г. Квітка-Основ'яненко);
– Господи,Боже! де ж твоя правда?.. – шепче Чіпка. – Де її шукати?.. (Панас Мирний);
Ганна шепче: – Слава... слава Богу! Ходи сюди, не лякайся... Вийди, Катре, з хати: Я щось маю розпитати, Дещо розказати (Т. Шевченко);
– Коли так через півгодини, чую, щось потихеньку – трісь, трісь. Я тоді й шепчу командирові полка [полку] на вухо: зараз, кажу, стіна завалиться, бо вже тріщить (Григорій Тютюнник);
– Максиме, я збігаю за лопатою, – шепче Костянтин (М. Стельмах);
* Образно. Соломія сиділа перестрашена та прислухалася, про що шепче морок (М. Коцюбинський);
Квіти пахучі гнуться в коханні, Шепчуть про щастя, про вроду (М. Рильський);
// перен. Тихо шуміти, шелестіти, дзюрчати і т. ін.
Пішов шелест по діброві; Шепчуть густі лози. А дівчина спить під дубом При битій дорозі (Т. Шевченко);
Шепче осика незмінно, Місяць мовчить в вишині... (М. Рильський);
Шепче вітер на валу, Гонить хвилю немалу (А. Малишко).
2. з ким, також зі сл. один до одного, між собою. Розмовляти тихо, пошепки; шептатися.
Багатий шепче з кумою, а убогий з сумою (прислів'я);
Писарці показували пальцями на Олександру, шептали щось один до одного, сміялись (М. Коцюбинський);
* Образно. Вітер з гаєм розмовляє, Шепче з осокою, Пливе човен по Дунаю Один за водою (Т. Шевченко).
3. що і без прям. дод. Передавати чутки, поговори, розмови.
Післанці [посланці] з Корчина й Тустаня говорили: – .. Шепчуть люди, що хотять [бояри] запродати шляхи наші монголам (І. Франко);
[Печариця:] Бажав би я знати, що то за секрети шепче одна панночка другій на вушко? (Панас Мирний).
4. що, від чого, над ким – чим, заст. Чаклуючи, промовляти наговір, приворот.
Без знахурок [знахарок] та без ворожок не обійшлось: виливали переполох, вмивали від уроків, шептали від очей і що не робили – усе нічого та й нічого... (Г. Квітка-Основ'яненко);
Ворожки шептали над Маріорою, підкурювали її, поїли зіллям – нічого не помагалось (М. Коцюбинський);
– І шептати вміє [Мар'яна]? – Ні, цим не грішить. Коли хтось приходить з хворобою, яку не може вилікувати, одразу до лікаря посилає (М. Стельмах).
Значення в інших словниках
- шептати — (говорити пошепки) шепотати, пришіптувати, нашіптувати. Словник синонімів Полюги
- шептати — Говорити пошепки, бубоніти, шушукати, шепотіти, шепотати, ід. шелестіти устами, (на вухо) нашіптувати, (з ким) шептатися, шушукатися, (- воду) дзюрчати, (від хвороб) П. ворожити, замовляти, заговорювати Словник синонімів Караванського
- шептати — I шептатися, вишіптувати, нашіптувати, перешіптуватися, підшіптувати, шамрати, шемрати, шепотати, шепотатися, шепотіти, шепотітися, шу-шу-шу ("А вони удвох шу-шу-шу"), шушукатися, шушушукати Фразеологічні синоніми: в обидва вуха шептати; шептати в ніс... Словник синонімів Вусика
- шептати — див. шушукати Словник чужослів Павло Штепа
- шептати — шепта́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- шептати — шепчу, шепчеш, недок. 1》 перех. і неперех. Говорити, вимовляти щось дуже тихо, пошепки. || перен. Тихо шуміти, шелестіти, дзюрчати і т. ін. 2》 неперех., з ким, також зі сл. один до одного, між собою. Розмовляти тихо, пошепки; шептатися. 3》 перех. Великий тлумачний словник сучасної мови
- шептати — ДОНО́СИТИ на кого (перев. таємно подавати відомості з обвинуваченням кого-небудь у чомусь), ПОКА́ЗУВАТИ, ВИКА́ЗУВАТИ кого, КА́ПАТИ розм., НАКА́ПУВАТИ розм., Я́БЕДНИЧАТИ зневажл., ФІСКА́ЛИТИ зневажл., ТОПИ́ТИ кого, розм., ШЕПТА́ТИ розм., ДОКА́ЗУВАТИ заст. Словник синонімів української мови
- шептати — Шепта́ти, шепчу́, ше́пчеш, -чуть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- шептати — ШЕПТА́ТИ, шепчу́, ше́пчеш, недок. 1. перех. і неперех. Говорити, вимовляти щось дужо тихо, пошепки. — Нічого не можна було розслухати, що їй там бабуся шептала (Кв.-Осн., II, 1956, 196); — Господи, боже! де ж твоя правда?..— шепче Чіпка.— Де її шукати?.. Словник української мови в 11 томах
- шептати — Шептати, -пчу, -чеш гл. 1) Шептать. Тихо стало в хаті, тілько наймичка шептала: «Мати.... мати.... мати....» Шевч. 107. Пішов шелест по діброві, шепчуть густі лози. Шевч. 31. про тебе і в шпиталях шепчуть — говорятъ хвастливому. Ном. № 2584. Словник української мови Грінченка