шептати

ШЕПТА́ТИ, шепчу́, ше́пчеш, недок.

1. що і без прям. дод. Говорити, вимовляти щось дуже тихо, пошепки.

– Нічого не можна було розслухати, що їй там бабуся шептала (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Господи,Боже! де ж твоя правда?.. – шепче Чіпка. – Де її шукати?.. (Панас Мирний);

Ганна шепче: – Слава... слава Богу! Ходи сюди, не лякайся... Вийди, Катре, з хати: Я щось маю розпитати, Дещо розказати (Т. Шевченко);

– Коли так через півгодини, чую, щось потихеньку – трісь, трісь. Я тоді й шепчу командирові полка [полку] на вухо: зараз, кажу, стіна завалиться, бо вже тріщить (Григорій Тютюнник);

– Максиме, я збігаю за лопатою, – шепче Костянтин (М. Стельмах);

* Образно. Соломія сиділа перестрашена та прислухалася, про що шепче морок (М. Коцюбинський);

Квіти пахучі гнуться в коханні, Шепчуть про щастя, про вроду (М. Рильський);

// перен. Тихо шуміти, шелестіти, дзюрчати і т. ін.

Пішов шелест по діброві; Шепчуть густі лози. А дівчина спить під дубом При битій дорозі (Т. Шевченко);

Шепче осика незмінно, Місяць мовчить в вишині... (М. Рильський);

Шепче вітер на валу, Гонить хвилю немалу (А. Малишко).

2. з ким, також зі сл. один до одного, між собою. Розмовляти тихо, пошепки; шептатися.

Багатий шепче з кумою, а убогий з сумою (прислів'я);

Писарці показували пальцями на Олександру, шептали щось один до одного, сміялись (М. Коцюбинський);

* Образно. Вітер з гаєм розмовляє, Шепче з осокою, Пливе човен по Дунаю Один за водою (Т. Шевченко).

3. що і без прям. дод. Передавати чутки, поговори, розмови.

Післанці [посланці] з Корчина й Тустаня говорили: – .. Шепчуть люди, що хотять [бояри] запродати шляхи наші монголам (І. Франко);

[Печариця:] Бажав би я знати, що то за секрети шепче одна панночка другій на вушко? (Панас Мирний).

4. що, від чого, над ким – чим, заст. Чаклуючи, промовляти наговір, приворот.

Без знахурок [знахарок] та без ворожок не обійшлось: виливали переполох, вмивали від уроків, шептали від очей і що не робили – усе нічого та й нічого... (Г. Квітка-Основ'яненко);

Ворожки шептали над Маріорою, підкурювали її, поїли зіллям – нічого не помагалось (М. Коцюбинський);

– І шептати вміє [Мар'яна]? – Ні, цим не грішить. Коли хтось приходить з хворобою, яку не може вилікувати, одразу до лікаря посилає (М. Стельмах).