1. Словник української мови у 20 томах

шепіт

ШЕ́ПІТ, поту, ч.

1. Тихе мовлення, при якому звуки вимовляються без участі голосових зв'язок.

Щось десь тріщить, ламається, гупають чоботи, чується шепіт, дихання (М. Коцюбинський);

Голос Антона перейшов у шепіт, дівчина ледве чула його (М. Трублаїні);

Мовою шепоту користуються лише найменші люди світу – пігмеї в тропічних лісах Центральної Африки та веди в джунглях Цейлону (з наук.-попул. літ.);

// перен. Тихий шум, шелест, дзюрчання і т. ін.

Вона [пісня] не пестощі любови [любові], Не вітру шум, не шепіт хвиль (І. Франко);

Данило лежав під дубом і під шепіт листя дрімав (А. Хижняк);

Знову місток і внизу дзюркотливий шепіт чистої, аж до дна прозорої води (М. Томчаній);

// заст. Чаклування, яке здійснює баба-шептуха.

Ото слухають, слухають дівчата, та: “Бабо-бабо! От ми од вас хліб одіб'ємо – нащо все порозказували?”..“Дурні-дурні! Я ж вам хіба які мудрі шепоти розказую?..” (Дніпрова Чайка);

– Чи ви мене коло того знахарства заставали? Та я .. всі шепоти-наговори перезабула (І. Волошин).

2. перев. мн., розм. Чутки, поголоски, розмови (перев. потайні).

3. у знач. присл. ше́потом. Тихо, без участі голосу; пошепки.

Кола говорив шепотом, щоб не будити дітей (О. Кундзич).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. шепіт — Пошепт, шепотіння, (хвиль) дзюрчання, (листя) шелест, мн. ШЕПТИ, нашепти, нашіптування, (баб'ячі) чутки, поголоски Словник синонімів Караванського
  2. шепіт — I перешепт (перешепти), пошепт, шепотання, шепотіння, шепт, шептання II див. звучання; наклеп Словник синонімів Вусика
  3. шепіт — [шеп'іт] -поту, м. (ў) -пот'і Орфоепічний словник української мови
  4. шепіт — ше́піт іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  5. шепіт — -поту, ч. 1》 Тихе мовлення, при якому звуки вимовляються без участі голосових зв'язок. || перен. Тихий шум, шелест, дзюрчання і т. ін. || заст. Чаклування, яке здійснює баба-шептуха. 2》 перев. мн., розм. Чутки, поголоски, розмови (перев. потайні). Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. шепіт — ПО́ШЕПКИ (дуже тихо — говорити, розмовляти), ШЕ́ПОТОМ, ПО́ШЕПТОМ розм., НАПО́ШЕПКИ розм. Люде гомоніли тихо, пошепки, неначе вони були не в діброві, а стояли десь у церкві або зібрались на похорон (І. Нечуй-Левицький); — Заспокойся, Корнелій!... Словник синонімів української мови
  7. шепіт — Ше́піт, ше́поту; -поти, -потів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. шепіт — ШЕ́ПІТ, поту, ч. 1. Тихе мовлення, при якому звуки вимовляються без участі голосових зв’язок. Щось десь тріщить, ламається, гупають чоботи, чується шепіт, дихання (Коцюб., II, 1955, 238); Голос Антона перейшов у шепіт, дівчина ледве чула його (Трубл. Словник української мови в 11 томах
  9. шепіт — Шепіт, -поту м. = шепт. А про що ви шепоти ведете з наймичкою? Сим. X. Тілько Христя і розібрала з того шепоту. Мир. Пов. II. 100. Словник української мови Грінченка