шкарубкий

ШКАРУБКИ́Й, а́, е́.

1. Який узявся цупкою корою, став шершавим, шорстким.

Сергій схопився, витяг з-під койки постоли і шкарубкі, наскрізь промащені вогкою рудою, ніби з дубової кори зшиті, штани (Г. Коцюба);

// Який має нерівну, шершаву поверхню.

За кілька кроків, вп'явшись в шкарубку кору дуба, стриміла коротенька чорнопера стріла (П. Загребельний);

// Який згрубів, потріскався від роботи, холоду, води і т. ін. (про шкіру та частини тіла); шершавий.

Руки були в обох натруджені, шкарубкі, мозолясті (Ю. Смолич);

Мати й гримала іноді, але те забулося. А шкарубка тепла долоня, що пахне димом від печі і полином від поля – назавжди, до могили (Ю. Мушкетик);

Зранку і допізна над зеленими рядками схилені жіночі постаті. Тисячі рухів, одноманітних, виснажливих. А потім ще треба шкарубкими пальцями повисмикувати бур'янець (І. Цюпа);

// Цупкий, шорсткий на дотик.

Я вас [батьків] люблю великою любов'ю За шкарубкі, як камінь, мозолі (Д. Павличко);

Від рукописів пахло цвіллю, синюватий шкарубкий папір ховав у собі багато довгих десятиріч, здавалося, сама сива минувшина промовляє тут глухим, незвичайним голосом (О. Донченко);

Не пам'ятала [Леся], як опинилась біля Палагутенка, поклала руку на стіл, відчувши його шкарубку поверхню (А. Хижняк);

Стоячи біля скрині, дружина розпустила через плече сувій домашнього, сирового полотна .. Правда, грубе, шкарубке, але зате чисте... (О. Гончар);

* Образно. Як трусне мороз зимою Шкарубкою бородою, Бідний люд мерщій біжить Безталаннячко погріть (Л. Глібов).

2. перен., рідко. Суворий, різкий, немилосердний.

Вибачайте мені за слова шкарубкі, не в романтиці справа тут, хлопці (І. Гончаренко).