шкарубкий

ШКАРУБКИ́Й, а́, е́.

1. Який узявся цупкою корою, став шершавим, шорстким.

Сергій схопився, витяг з-під койки постоли і шкарубкі, наскрізь промащені вогкою рудою, ніби з дубової кори зшиті, штани (Коцюба, Перед грозою, 1958, 43);

// Який має нерівну, шершаву поверхню.

За кілька кроків, вп’явшись в шкарубку кору дуба, стриміла коротенька чорнопера стріла (Загреб., Диво, 1968, 66);

// Який згрубів, потріскався від роботи, холоду, води і т. ін. (про шкіру та частини тіла); шершавий.

Руки були в обох натруджені, шкарубкі, мозолясті (Смолич, Мир.., 1958, 54);

Мати й гримала іноді, але те забулося. А шкарубка тепла долоня, що пахне димом від печі і полином від поля — назавжди, до могили (Мушк., Серце.., 1962, 40);

Зранку і допізна над зеленими рядками схилені жіночі постаті. Тисячі рухів, одноманітних, виснажливих. А потім ще треба шкарубкими пальцями повисмикувати бур’янець (Цюпа, Краяни, 1971, 220);

// Цупкий, шорсткий на дотик.

Я вас [батьків] люблю великою любов’ю За шкарубкі, як камінь, мозолі (Павл., Бистрина, 1959, 100);

Від рукописів пахло цвіллю, синюватий шкарубкий папір ховав у собі багато довгих десятиріч, здавалося, сама сива минувшина промовляє тут глухим, незвичайним голосом (Донч., II, 1956, 13);

Не пам’ятала [Леся], як опинилась біля Палагутенка, поклала руку на стіл, відчувши його шкарубку поверхню (Хижняк, Невгамовна, 1961, 13);

Стоячи біля скрині, дружина розпустила через плече сувій домашнього, сирового полотна.. Правда, грубе, шкарубке, але зате чисте… (Гончар, II, 1959, 411);

*Образно. Як трусне мороз зимою Шкарубкою бородою, Бідний люд мерщій біжить Безталаннячко погріть (Гл.,-Вибр., 1951, 202).

2. перен., рідко. Суворий, різкий, немилосердний.

Вибачайте мені за слова шкарубкі, не в романтиці справа тут, хлопці (Гонч., Вибр., 1959, 71);

Ласкавим словом вам,хороші люди,Я хочу серце веселить і труд, А гострим словом вас пройнять, іуди, А шкарубким — повимітати бруд! (Бичко, Простота, 1963, 35).