шпигнути

ШПИГНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., кого, чим і без дод.

Однокр. до шпига́ти.

Іде косар і, може б, проминув – Будяк його колючками шпигнув. Розсердився козак – і замахнув косою... (Л. Глібов);

Потоцький шпигнув коня острогами і підскочив до Кондратовича (О. Стороженко);

[Урбан:] Я бачив сам, як він [Парвус] лежав холодний, наче мертвий. Шпигнули голкою і то не чув (Леся Українка);

Шершінь як не шпигне Лиса в саме болюче місце! (І. Франко);

Він спробував підвестися і обіперся об мерзлу землю. Та коли ворухнув рукою, гострий біль шпигнув йому в голову, і він знову втратив свідомість (С. Журахович);

[Михайло:] За що ти печеш мене? За віщо картаєш? Я до тебе за порадою, а ти що не слово, то й наміряєш шпигнути (М. Старицький);

[Максим:] Ну й уперта ви! [Пріся:] З вас теж добра шпичка – умієте шпигнуть... (С. Васильченко);

– Кращий гусляр за пана хорунжого навряд чи знайдеться. – Хіба? – здивовано перепитав ротмістр, якого неприємно шпигнули слова дівчини (С. Добровольський);

// безос.

Щось закректало збоку у вікні. Аж шпигнуло Саїда, мов електричною іскрою, і злетіла вся ота меланхолія, хвилинний занепад (Іван Ле);

– Мене наче ножем шпигнуло: “Господи, господи! це ж я сама тільки й буду винна!” (Л. Яновська);

* У порівн. Раптом, наче хто коней шпигнув, вирвались вони з колони і помчались в поле (М. Шеремет).

◇ (1) Шпигну́ти в се́рце – спричинити душевний біль, дошкулити кому-небудь неприємним зауваженням.

Аж ось, нараз, неначе щось шпигнуло його шилом у саме серце: нагадав собі Краньцовську! (Л. Мартович);

Цей докір шпигнув її просто в серце (Яків Баш);

(2) Шпигну́ти по́глядом кого – недоброзичливо, зло поглянути на кого-небудь.

Страшно горіли вирлоокі його очі, неначе іскри з них посипались. Січовик хотів був ще вдруге пугукнуть, та й припинивсь, бо, як списом, шпигнуло його тим поглядом (О. Стороженко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

шпигнути

Значення в інших словниках