шпигнути

ДОШКУ́ЛИТИ кому, рідше кого (словами або діями вивести з рівноваги, образити, зіпсувати настрій), ДОСАДИ́ТИ кому, ЗАВДА́ТИ ПРИ́КРОСТІ (ПРИ́КРІСТЬ) кому, ДІЙНЯ́ТИ (ДОЙНЯ́ТИ) кого, розм., ДОЗОЛИ́ТИ кому, розм., ДОСОЛИ́ТИ кому, розм., НАЗОЛИ́ТИ кому, розм., НАСОЛИ́ТИ кому, розм., ДОПЕКТИ́ кому, кого, розм., ПРИПЕКТИ́ кого, розм., ПРОПЕКТИ́ кого, розм., ДОТОРКНУ́ТИ кого, розм., ДОТКНУ́ТИ (ДОТНУ́ТИ) кого, зах., ДОТЯ́ТИ кого, діал., ДОЇ́СТИ кого, діал., ШПИРНУ́ТИ кого, діал.; УКОЛО́ТИ (ВКОЛО́ТИ), ШПИГНУ́ТИ розм., ШПИГОНУ́ТИ розм., УШПИГНУ́ТИ (ВШПИГНУ́ТИ) розм., ШТРИКНУ́ТИ розм., УШТРИКНУ́ТИ (ВШТРИКНУ́ТИ) розм., ПІДШТРИКНУ́ТИ розм., ПІДКОЛО́ТИ розм., УЖАЛИ́ТИ (ВЖАЛИ́ТИ) розм., ПІДЧЕПИ́ТИ розм., ПІДСКУБНУ́ТИ (ПІДСКУБТИ́) розм., ПІДКУСИ́ТИ розм., УЩИПНУ́ТИ (ВЩИПНУ́ТИ) розм. (кого — ущипливими словами ставити когось у смішне або скрутне становище). — Недок.: дошкуля́ти (дошку́лювати), шку́лити діал. досажда́ти, завдава́ти при́крості (при́крість), дійма́ти (дойма́ти), дозоля́ти, досо́лювати, допіка́ти, припіка́ти, пропіка́ти, доторка́ти, дотика́ти, дотина́ти, доїда́ти, шпирува́ти діал. шпига́ти, шпиня́ти розм. штрика́ти, підштри́кувати, підко́лювати, жали́ти, підчі́плювати, підску́бувати (підскуба́ти), підку́шувати, підку́сювати діал. Він заговорив повагом, з неприхованою насмішкою наголошуючи на окремі вирази, якими б він хотів особливо дошкулити супротивникові (Ю. Смолич); Особливо дошкуляло Ступака, що колгоспники ставились тепер до нього презирливо (Л. Смілянський); Та ще хоч би знавкола не досаджали, а то: — Ага, — радіють багатирі, — так йому й треба, щоб не був дуже розумний (А. Тесленко); Я ще не пробула й півмісяця в баронеси, а скільки прикрості завдала вона мені (Леся Українка); Дівчина втратила рівновагу, спокій. Видно, дійняв! З огидою і майже ненависно поглянула на безтурботного Тихона (К. Гордієнко); Пройшовся (Баб'як) збуджений по кімнаті, вишукуючи способу або такого слова, яке б могло дойняти цього впертого хлопа... (Д. Бедзик); Знали (діти), що те наморщене лице, ці трохи не спінені уста мали свою глибшу причину. Вже то хтось добре дозолив батькові (А. Крушельницький); Видно, добре йому досолили в Ковалівській школі (Ю. Збанацький); Треба мені було дуже Назолити одному; І Кузьму собі за мужа взять на зло таки ж тому (С. Воскрекасенко); Чимось насолив йому Ласун, нібито батьки ще за межу сварилися (В. Дрозд); (Іван:) Вже він мені попадеться на зубок: я йому допечу, коли не кулаком, то язиком (М. Кропивницький); (Бабуся:) Всякого добра у людей повно, ніхто не відніме. Живи та радуйся. Так ні ж, таки знайдуть чим припекти один одного (І. Микитенко); Лаврін гостро глянув на старосту і пропік його несподіваним словом (М. Стельмах); Свекруха всячиною дотина, сина навчає: Купи, синку, дротяну нагайку Та бий жінку з вечора до ранку... (Ганна Барвінок); — Мені найбільше доїдає Рутульський Турн, собачий син (І. Котляревський); Йому не сподобалася самопохвальба Слоу, і він хотів уколоти його (М. Грушевський); (Михайло:) За що ти печеш мене? За віщо картаєш? Я до тебе за порадою, а ти що не слово, то й наміряєш шпигнути (М. Старицький); Йому дуже хотілось шпигонути Марту гострим словом (О. Донченко); (Маков:) Я з задоволенням бачу, що ваші, гм, думки значно прояснилися. (Воробйов:) Ви хотіли мене вшпигнути, а між тим це реальний факт (І. Кочерга); — Чи думав він про таку славу серед усіх людей.., коли поневірявся по людях, і всі його, як те "гидке каченя", шпиняли, глузували з нього (О. Іваненко); — Не пощастило нам з директором, — не витримала, щоб не штрикнути свого директора, завуч (О. Копиленко); Штабний писар, якому відомо, що Гаркушині сини теж ховаються десь від кадетської мобілізації, не пропускає нагоди вштрикнути старого: — А сини ваші де? (О. Гончар); Люди знов сушать собі голови: шофер людина статечна, чим же це його Явтух підштрикнув? (Ю. Яновський); Усі були проти нього — і лаяли, і сміялися, й підколювали його (Л. Смілянський); Анатолій, посміхаючись, дивився їй услід. Ну й колюча ж яка, без рукавиць і за лікоть не візьмись. Ужалить, мов кропива (М. Руденко); Такі він жартики компонувати звик, Що навіть можна б їх у календар змістити. Умів усякого словами підчепити! (переклад М. Рильського); — При тій спосібності і інших паничів підскубує (князів віритель) (І. Франко); Віктор хитруватий, любить підкусити (П. Автомонов); — Ага-а, — злякалися приятеля (станового)? — ущипнув він мене (Панас Мирний).

ДРАТУВА́ТИ (збуджувати, посилювати в кого-небудь якесь відчуття, почуття), НЕРВУВА́ТИ, РОЗДРАТО́ВУВАТИ розм., ДРАЖНИ́ТИ розм., РОЗДРА́ЖНЮВАТИ розм., ДРАЗНИ́ТИ розм., РОЗДРА́ЗНЮВАТИ розм., РОЗ'Я́ТРЮВАТИ розм., ША́РПАТИ зі сл. душу, серце, нерви і т. ін., розм., ШПИГА́ТИ розм., ШКРЯ́БАТИ розм., ДЕНЕРВУВА́ТИ зах., ІРИТУВА́ТИ зах. — Док.: роздратува́ти, знервува́ти, рознервува́ти, роздражни́ти, роздразни́ти, роз'ятри́ти, шарпну́ти, шпигну́ти, шпигону́ти, шкрябну́ти, зденервува́ти, зіритува́ти. Тиховичеві не до жартів. Якесь роздратовання обхоплює його, — його все гніває, все дратує (М. Коцюбинський); — І приніс же дідько оту красуню в мій палац! Я вже був забувся про неї, а вона знов роздратувала мене своїми очима (І. Нечуй-Левицький); Його сухувата стриманість дражнила й розпалювала її більше, ніж коли б він пішов назустріч її заграванням (З. Тулуб); Обід, на який вона пішла до спільної їдальні наперекір своїй ранішній постанові, знов роздражнив і рознервував її в високій мірі (І. Франко); Раптом почала находити на них якась неміч, але це ще більше дразнило їх (Н. Кобринська); В хаті не застала (Зоя) нікого. Се її трохи роздразнило (О. Кобилянська); Те, що вона сказала йому правду, ще більше роз'ятрювало його горе (Н. Рибак); Тяжкі муки викликали ще тяжчі думки і, поєднавшись, шарпали і серце і душу Одарчину (Панас Мирний); Весь час він відчував неспокій, і той неспокій шпигав його, гнав додому (Є. Гуцало); Гервасія Салогана і досі звуть не управителем, а теж економом, і це неабияк шкрябає гоноровитого попихача (М. Стельмах); Студінь і брак хати так мене денервували, що я не міг писати (В. Стефаник); Декотрі теми п. Квітку, як чоловіка нервового, могли б занадто зіритувати (Леся Українка). — Пор. збу́джувати, се́рдити.

КУСА́ТИ (ранити зубами, жалом, хоботком тощо); ГРИ́ЗТИ (сильно хапати зубами; сильно жалити); ПРОКУ́ШУВАТИ (зубами наскрізь); ЗАКУ́ШУВАТИ (здавлювати, захоплюючи зубами); ЖАЛИ́ТИ, ТЯ́ТИ (ТНУ́ТИ), ШПИГА́ТИ, ЖИГА́ТИ розм. (ранити жалом або хоботком); Ї́СТИ (про комах — протягом тривалого часу). — Док.: укуси́ти, кусну́ти, кусону́ти підсил. покуса́ти, гризну́ти, гризону́ти підсил. прокуси́ти, закуси́ти, ужали́ти (вжали́ти), пожали́ти, утя́ти (втя́ти), утну́ти (втну́ти), шпигну́ти, шпигону́ти підсил. уджиґну́ти (вджиґну́ти), стрікну́ти діал. Скажена собака і хазяїна кусає (прислів'я); Віконниці, бачите, позакривані: ні сонце у вічі не лізе, ні мухи не кусають (О. Стороженко); І качалися, і гризли один одного зубами (Г. Хоткевич); Він підніс до очей посинілий, роздутий палець, — з нього капає кров. Це той собачий хлопчина прокусив його своїми гострими зубами (І. Микитенко); Їй хотілося запхати пальці до рота, закусити їх до крові й кричати (Ю. Смолич); Коли чоловіка жалять оси, він тікає до води (Ю. Яновський); Раптом щось його шпигає в потилицю боляче... Він мовчки бацає рукою "овода кінського" (П. Козланюк); Його нещадно жиґали комарі (А. Шиян); Коли чую, а воно мене неначе що стрікнуло... А ж то гадюка (Словник Б. Грінченка); — Нужа мене напала, їсть (М. Коцюбинський).

ПРОЙМА́ТИ кого (про вітер, холод тощо — своєю дією, своїм впливом викликати в когось певні фізичні відчуття; про гострий біль), ДОШКУЛЯ́ТИ (ДОШКУ́ЛЮВАТИ) кому, ПРОБИРА́ТИ, ПРОНИ́ЗУВАТИ, НИЗА́ТИ рідше, ПРОШИВА́ТИ, ПРОПА́ЛЮВАТИ, ПРОПІКА́ТИ, ПРИПІКА́ТИ, ПРОХО́ДИТИ, ПОЙМА́ТИ, ПОНІМА́ТИ розм., ПРОХО́ПЛЮВАТИ розм., ПРОШПИ́ГУВАТИ розм., ШПИГА́ТИ розм., ПРОШИБА́ТИ розм.; ПРА́ЖИТИ розм. (про вітер, холод). — Док.: пройня́ти, дошку́лити, пробра́ти, прониза́ти, проши́ти, пропали́ти, пропекти́, припекти, пройти́, пойня́ти, поня́ти, прохопи́ти, прошпигну́ти, шпигну́ти (шпигонути), прошиби́ти. — Про що ти, Арсене? — поспитала (Килина), відчуваючи, що нічний холодок і лісова вогкість починають проймати її тіло (Є. Гуцало); Іноді нестерпний біль проймав усе його тіло (В. Козаченко); Вигріб (лось) собі глибоку яму в снігу, ліг, але заснути не міг. Дошкуляв холод (В. Гжицький); У великій кімнаті не топилося, хоч холод дошкулював (Н. Кобринська); Він захрипів і здригнувся: його пробрало морозом (Вал. Шевчук); Біль пронизує до кісток, свердлить буравами тіло (М. Стельмах); Від стін низало холодом (О. Ільченко); Мороз і вітер прошивали тіло (М. Рильський); Вітер з моря шмагав його і шмагав, пропікаючи до кісток (В. Кучер); Хоч мороз і припікає, зате комарів немає (приказка); Скрипнув мороз під ногами. Іній на шапці блищить, Холод проходить руками, Пальці твої леденить (Ю. Гойда); Серце в грудях стиснулось, а потім його цілого пойняв холод (О. Досвітній); Темно було у печерах зовсім, і холод свіжий понімав (Марко Вовчок); Всі почуття її на мить завмерли, отупіли, щоб по хвилинній закляклості прохопити всю її істоту непереносно гострим болем (З. Тулуб); Холодом прошпигує все тіло панотця (З. Тулуб); Холодний вітер і колюча мряка шпигають обличчя (П. Панч); Вогкість прошибала всякого, аж до самих костей (Лесь Мартович); Стужа.. пражить до кісток (переклад П. Грабовського).

УКОЛО́ТИ (ВКОЛО́ТИ) (застромити що-небудь гостре, завдавши болю), ШПИГНУ́ТИ, ШПИГОНУ́ТИ підсил., УШПИГНУ́ТИ (ВШПИГНУ́ТИ), ШТРИКНУ́ТИ, ШТРИКОНУ́ТИ підсил., УШТРИКНУ́ТИ (ВШТРИКНУ́ТИ) розм., УШПИЛИ́ТИ (ВШПИЛИ́ТИ) діал. — Недок.: коло́ти, уко́лювати (вко́лювати), шпига́ти, штрика́ти. Що Остап уколов ззаду полковникового коня своїм клинком, цього ніхто з козаків не помітив (П. Панч); (Урбан:) Я бачив сам, як він лежав холодний, наче мертвий. Шпигнули голкою і то не чув (Леся Українка); Неначе хто шилом вштрикнув Масла, він аж очі вирячив, подавшись вбік (А. Хижняк).