штрикати

ШТРИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.

1. кого, що, чим і без дод. Тикати чим-небудь; всувати що-небудь усередину чогось.

Усе знай позіха [сотник] та погляда на свого Пістряка .. та пальцем знай штрика то у лоб, то у ніс (Г. Квітка-Основ'яненко);

Дивимося,а в землі дірочка. – Це тут цвіркун живе, – догадався я та й почав штрикати паличкою в нірку (Б. Грінченко);

Обличчя німця зробилося лютим, він ліз на Гаврила з автоматом, штрикав дулом (Григорій Тютюнник);

– Йому добре дадуть ременя, – сказала мама, – теж дивись ти, електротехнік знайшовся, ножиці в штепселя штрикати (В. Собко);

// Устромляти в щось що-небудь гостре.

Тільки що почали [голова з понятими] шпичками штрикати вареники, .. аж уже писар біжить (Г. Квітка-Основ'яненко);

Згадавши, звідки чулося шарудіння, я почав штрикати солому вилами і незабаром відчув, що вила встромилися в щось тверде (В. Минко);

Стражники ще з більшим завзяттям зачали шаблями штрикать стіни, довбать долівку, поколупали глину (К. Гордієнко);

// Колоти чим-небудь гострим, спричиняючи біль.

Взяв [менший брат] шило і став штрикать куди попало старшого брата, а той його (Леся Українка);

Вони душили один одного, кусали, штрикали складаними ножиками (О. Довженко);

// Викликати почуття болю, що нагадує укол.

Коли біжиш, треба не наступати на стерню, а бити по ній пальцями збоку, то не колотиметься. Але позрізуване лободиння чи будяки однаково штрикають (Є. Гуцало);

// Вказуючи, робити різкі рухи, жести у напрямку кого-, чого-небудь.

* Образно. Не бачив [Сивоок] ні просторих дворів з білими дерев'яними будівлями, ні великих і маленьких дерев'яних церков, що штрикали ламаними пальцями своїх хрестів у неозори [неозорість] весняного неба (П. Загребельний).

2. кого, чим і без дод., перен. Ображати когось колючими, неприємними зауваженнями; ущипливо дорікати кому-небудь.

Михайлик, не дошкуливши шабелькою, уже штрикав панну Смерть разючими римами (О. Ільченко);

Гостра була на язик Казімірова жінка, так і штрикала його словами, мов голками (І. Муратов);

Ці вигуки гострими швайками штрикали Коржа в серце (С. Добровольський).

3. безос., перен., розм. Боліти (про відчуття гострого, різкого болю, кольки); колоти.

– Коли ж я недуж!.. І у груди коле, і в бік штрика (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Ото як пополола колись на вгороді, щось у мене у попереці тріснуло, а тепер коле та й коле, так і штрика! Ох! (Остап Вишня).

4. діал. Стрибати.

Через вориння штрикав хлопець і, згинаючися, біг у корчі (Г. Хоткевич);

Я крізь плач його молю, аби штрикав на дуб (Марко Черемшина).

◇ Ко́лька шпига́є (хапа́є, штрика́є) / зашпига́ла (схопи́ла, шпигну́ла) <�Ко́льки шпига́ють (хапа́ють) / зашпига́ли (схопи́ли)> <�На ко́льки схопи́ло> див. ко́лька;

Па́льцем (па́льцями) ти́кати (штри́кати, пока́зувати і т. ін.) див. ти́кати¹;

Ти́кати (ти́цяти, штрика́ти) / ткну́ти (ти́цьнути, штрикну́ти) в о́чі (у ві́чі) [па́льцем] див. ти́кати¹;

Ти́кати (штрика́ти, пока́зувати і т. ін.) па́льцями (па́льцем) див. ти́кати¹;

(1) У ві́чі (в о́чі) штрика́ти – те саме, що О́чі вибива́ти (випіка́ти, пекти́, штрика́ти і т. ін.) (див. вибива́ти).

– Обридло на фронті на сочевиці, але й дома не всидиш – солдатки у вічі штрикають (А. Головко).