1. Словник української мови у 20 томах

штурхати

ШТУ́РХА́ТИ, шту́рха́ю, шту́рха́єш, недок., кого, чим і без дод., розм.

1. Те саме, що штовха́ти 1, 2.

– Не штурхай мене... Я щось тобі скажу... – Нічо розумного не скажеш. Іди, – і знов штурхав [Дмитро] (Г. Хоткевич);

Розсік [Турн] надвоє Філариса, В яєшню розтоптав Галиса, Крифею голову одтяв.., штурхав під боки, І самії кулачні доки Ховались, хто куди попав (І. Котляревський);

– Ларьку! злазь, бо замерзнеш .. – і Ларько почув, як хтось штурхає його києм у спину (С. Васильченко);

– Чому ж майстер так довго не переводить тебе в бригаду? – питав незнайомий, ліктем штурхаючи Андрія в плече (С. Чорнобривець).

2. чим. Совати, тикати.

Було як іде січовик через слободу, то вже здалека його чутно. Штурха палицею попід тином, а собаки на його [нього], як на вовка, і брешуть, і скиглять (О. Стороженко);

Світло від ліхтарика розповзалося в очеретах, воді і ледве освітлювало навколо. Згодом він погасив ліхтар і все штурхав веслом навкруг (Олесь Досвітній);

* У порівн. Застукотіло в двері, неначе хто штурхав палицею, а потім загуркало кулаком (І. Нечуй-Левицький).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. штурхати — Штурхати: — штовхати [51;52] Словник з творів Івана Франка
  2. штурхати — див. бити; штовхати Словник синонімів Вусика
  3. штурхати — шту́рха́ти дієслово недоконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
  4. штурхати — шту́рхати → штуркати Лексикон львівський: поважно і на жарт
  5. штурхати — штурхаю, штурхаєш, недок., перех. і без додатка, розм. 1》 Те саме, що штовхати 1), 2). 2》 чим. Совати, тикати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. штурхати — ШТОВХА́ТИ (короткими різкими рухами торкатися когось, чогось, відпихати від себе), ШТОВХА́ТИСЯ, ПХА́ТИ, ПХА́ТИСЯ, ШТУ́РХАТИ розм., ШТУ́РХАТИСЯ розм., ШТУРЛЯ́ТИ розм., ПОПИХА́ТИ розм., ПІДПИХА́ТИ розм., ТО́РСАТИ розм., ТУ́ЗАТИ розм., ТУСА́ТИ розм. Словник синонімів української мови
  7. штурхати — ШТУ́РХА́ТИ, шту́рха́ю, шту́рха́єш, недок., перех. і без додатка, розм. 1. Те саме, що штовха́ти 1, 2. — Не штурхай мене… Я щось тобі скажу…— Нічо розумного не скажеш. Іди,— і знов штурхав [Дмитро] (Хотк. Словник української мови в 11 томах
  8. штурхати — Штурха́ти, -ха́ю, -єш гл. Толкать, пырять, давать пинки, тумаки. І знов він у хату, то сестра опять за кочергу, та давай штурхати дрова. Рудч. Ск. І. 125. Штурха палицею по під тином, а собаки на його як на вовка брешуть. Стор. Словник української мови Грінченка