шугнути

ШУГНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.

Однокр. до шуга́ти 1–7.

Налетять горобці та й, сварливо цвірчучи, угору шугнуть з пустого городу (Марко Вовчок);

З ґвалтом знялася стайка крижнів, з виском шугнули кулики (К. Гордієнко);

Щораз, як небо запала, Постеляться тумани, Шугне блискавиці стріла, Збушують океани (П. Грабовський);

Ракета шугнула, – Як тільки шугає ракета, – Пронизливим гулом Звістила про себе планету (М. Гірник);

Було видно, як міни, мов чорні риби, зробивши в блакиті найкрутішу траєкторію, шугнули в саму гущу німців (О. Гончар);

По Яругах ще з самого ранку шугнула звістка, що повернувся з війська молодий Шугаєнко та привіз собі й жінку (О. Копиленко);

Світло спалахнуло, і гамір, який от-от вже мав знову шугнути аж під стелю, так і не шугнув (Ю. Смолич);

Чоловік метнувся на стерню, а біля нього шугнув молодий заєць, підкидаючи задні ноги (М. Стельмах);

– Тс-с... Щось ніби в пшениці шугнуло, Володимире Михайловичу (І. Цюпа);

Беркут шугнув униз, потім круто здійнявся вгору і полинув у безмежний степ (А. Хорунжий);

Кліть смикнулася з тяжким грюком, на якусь мить зависла і, немов падаючи, шугнула донизу (А. Хорунжий);

Світлі іскряні потоки звільненої води шугнули на нижній б'єф (В. Собко);

Донизу, в яр! Земля шугнула І глухо гупнула на дні (М. Бажан);

Василь зробив був уже два кроки, щоб шугнути в гущавину зелених левад, але раптом застиг: стояв як укопаний (Г. Косинка);

– Хло-о-пці-і... їде! – розітнулось з-за купки дерев на горбку. Дітвора, як горобці, враз шугнула до класу (Дніпрова Чайка);

– Пора! Риба не буде чекати, поки ти зберешся і виїдеш з сітями, вона може й в інші місця шугнути! (М. Чабанівський);

А пані як гляне на його [нього], – аж іскри із очей скакнули, на лиці міниться. Люди до неї – щоб то її по-своєму вітати; а вона вихопила в когось із рук свічку та в двері – стриб! Люди так і шугнули од тих дверей (Марко Вовчок);

Вітер шугнув убік, зігнав з дороги стовпчик пилюки (С. Журахович);

Міцно на дубі тримається мідь, Та сухозлітка вже падає з клена, І відчувається: між верховіть Скоро шугне завірюха шалена (Л. Дмитерко);

Ось ранок... Ось зразу шугнуло світом, наче хто торкнув головешку, що, догоряючи, тліла – і сизе полум'я віхтем знялося вгору серед червоного жару (Панас Мирний);

Прорвавшись крізь обшир, пожежа шугнула, Мов сполох раптовий багрових комет (М. Бажан);

У п'яному сні йому щось верзлося, але помалу туман шугнув, розтанув (М. Коцюбинський);

В хату шугнув густий дух матіоли і тургуна (О. Донченко);

Кров шугнула їй у скроні, обпалила обличчя (П. Панч);

Говорила ж вона голосно! До того раз у раз оглядалася, придивлялася – то порошинку спахне, то скатерку осмикне, то крикне з вікна на качок або шугне горобців (Марко Вовчок);

Старий шугнув рукою в кишеню, машинально витяг недокурену сигарету (Л. Первомайський);

Вершник шугнув рукою не до боку, де мала б висіти шабля у всякого подорожнього, а в... пазуху (Іван Ле);

“Ось зараз!.. ось зараз!..” – щось кричало в Дорі і опекло, а його ноги самі зігнулись і шугнули в провалля, обсипаючи глину... (М. Коцюбинський);

// безос.

– Цю знаєте? – І на всю школу несподівано шугнуло: – Де ти бродиш, моя доля... (С. Васильченко);

// кого, що, розм. Зіпхнути, скинути з чого-небудь.

[Другий (нелюбо зиркав на монумент):] Не знаю, чого вони панькаються з ним – на мене, то я б шугнув його з гори, тільки загув би... (С. Васильченко).