шумливо
ШУМЛИ́ВО.
Присл. до шумли́вий¹.
Від брязку заліза шумливо Знялося з ялин гайвороння (М. Старицький);
Вітер попутний повіяв шумливо, і легко побігли Рибним шляхом кораблі (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);
Весело чохкаючи, попахкуючи білястим димком, шумливо підкотив зіркатий, радянський [потяг] (В. Бабляк);
// у знач. пред.
“Так. Це ж клуб”, – згадав Орест і поволеньки пішов на нього. Всередині було людно й шумливо (Олесь Досвітній).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- шумливо — шумли́во прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- шумливо — Присл. до шумливий I. || у знач. присудк. сл. Великий тлумачний словник сучасної мови
- шумливо — ШУМЛИ́ВО. Присл. до шумли́вий¹ Від брязку заліза шумливо Знялося з ялин гайвороння (Стар., Вибр., 1959, 60); Вітер попутний повіяв шумливо, і легко побігли Рибним шляхом кораблі (Гомер, Одіссея, перекл. Словник української мови в 11 томах