щезати

ЩЕЗА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЩЕ́ЗНУТИ, ну, неш; мин. ч. ще́знув, нула, ло і щез, ла, ло; док.

1. Те саме, що зника́ти 1.

Зла іскра все поле спалить і сама щезне (прислів'я);

Гусари кинулись на гуси та на поросята, як голодні вовки на вівцю; кістки тріщали, гусятина щезала шматок за шматком (І. Нечуй-Левицький);

В морі зринають і зараз щезають пінисті хвилі, наче потопають рибацькі човни, поринаючи в воду білим вітрилом (М. Коцюбинський);

Ой колись я бачив, як щезав туман, Що вночі був тихо затопив Ліван (А. Кримський);

Я скитався сиротою, Гірко мені було! Та тепер моє все горе Щезло, проминуло!.. (С. Руданський);

Усміх на її обличчю щезав сам непомітно без її волі (Л. Мартович);

На чисто виголених щоках виникали і щезали червоні плями (Н. Рибак);

В голові у Соломії розвиднілось. Жах її щез без сліду. Вона знала, що робити (М. Коцюбинський);

Річенко пішов додому, але з кождим кроком, чим ближче було до хати, веселість щезала з його обличчя і замість неї являлася якась журба (Г. Хоткевич);

– А ви, хлопи, за те, що гнали добре звіра на облаві, заберіть собі оцю сіль. Та збирайте до дрібочки, бо як часом лине ливцем тучний дощ, то щезне уся риба в Сулі (І. Нечуй-Левицький);

Фабіян не йме віри, щоб цілий народ міг щезнути безслідно, робить припущення, що таври могли обернутися на якийсь інший народ і ще озовуться колись із небуття (В. Земляк).

2. Ставати невидним, непомітним, віддаляючись, заступаючись чим-небудь і т. ін.

Сонце щезало за хмарку летючу (П. Тичина);

Перед його очима щез другий беріг [берег] Черемошу в сивій мряці (І. Франко);

Вузенька стежка, ледве помітна, як слід дикого звіра, щезала часом серед кам'яної пустині або ховалась під виступом скелі (М. Коцюбинський);

На середині Ненаситця проміж двох високих скель проходять судна. От виявиться барка, здалека здається вона неначе човник і пада сторч в глибиню [глибину], – щезне, біжить десь там під водою, вихопиться і знов пірне (О. Стороженко);

Люди виходять з собору, але ніхто не гасить своєї свічки: всі несуть їх додому – і пливуть, пливуть, розтікаються темною площею, щезають у бічних вулицях вогники страсних свічок (З. Тулуб);

Потім Орися кудись пропала, а на її місці з'явилася Лукерка, манила його чорними очима з-під пухової шалі. – А щезніть ви, – прошепотів він і вкрився рядном з головою (Григорій Тютюнник).

3. Непомітно залишати яке-небудь місце, іти звідкись.

Діти щезають за двері (Леся Українка);

Він був неспокійний, усе то виходив, то входив у хату, кудись щезав і знов з'являвся, щоб таємно порадитись з жінками (М. Коцюбинський);

[Бичок:] Максим з переляку, чи може від сорому, кудись щез, мов у ополонку впірнув! (М. Кропивницький);

Циганка десь щезла, неначе крізь землю пішла (І. Нечуй-Левицький);

// тільки док. Перестати з'являтися де-небудь протягом тривалого часу.

Лукина все сподівалась, що Улас прийде до неї й піде разом з нею в село, але Улас десь щез (І. Нечуй-Левицький);

З другої хати гукала хазяйка: – Усте, де ти там щезла! (М. Коцюбинський).

4. Губитися десь, пропадати невідомо куди.

Надалі так було з кожним її [Соломії] заробітком: він щезав у глибокій Гіциній кишені (М. Коцюбинський).

(1) Ще́зни з оче́й, лайл. – іди звідси; геть.

Щезни з очей, приблудо! – штовхає Василина чоловіка обома руками (М. Стельмах).

◇ Зника́ти (щеза́ти) / зни́кнути (ще́знути) з горизо́нту див. зника́ти;

Зника́ти (щеза́ти) / зни́кнути (ще́знути) зі сві́ту див. зника́ти;

Зника́ти (щеза́ти) / зни́кнути (ще́знути) з оче́й див. зника́ти;

Зника́ти (щеза́ти, пропада́ти і т. ін.) / зни́кнути (ще́знути, пропа́сти і т. ін.) без слі́ду див. зника́ти;

(2) Щеза́ти з па́м'яті кого – забуватися.

Постійно шанобливо згадувалася [у міфах] Гея – Земля, як Праматір Сущого, та, що породила титанів, богів і людей. Але потім вона якось щезає з пам'яті поколінь, на історичну сцену виходять інші персонажі: боги, герої (О. Бердник);

(3) Щеза́ти / ще́знути з оче́й – те саме, що Зника́ти / зни́кнути з оче́й (див. зника́ти).

– Софіє, Софіє! – гукає він. – Чого тобі? – на бігу глянула з-за плеча. – Сафрон Андрійович дома? – І Сафрон дома, і Марта теж! – сміхом надимає худе обличчя, сліпуче блискає дрібними зубами й щезає з очей (М. Стельмах);

Зі стайні вийшов улан, .. пішов прямо на дорогу та й щез із очей (Л. Мартович).