щезати

ЩЕЗА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЩЕ́ЗНУТИ, ну, неш; мин. ч. ще́знув, нула, ло і щез, ла, ло; док.

1. Те саме, що зника́ти 1.

Зла іскра все поле спалить і сама щезне (Укр.. присл.., 1955, 267);

Гусари кинулись на гуси та на поросята, як голодні вовки на вівцю; кістки тріщали, гусятина щезала шматок за шматком (Н.-Лев., III, 1956, 151);

В морі зринають і зараз щезають пінисті хвилі, наче потопають рибацькі човни, поринаючи в воду білим вітрилом (Коцюб., II, 1955, 412);

Ой колись я бачив, як щезав туман, Що вночі був тихо затопив Ліван (Крим., Вибр., 1965, 41);

Я скитався сиротою, Гірко мені було! Та тепер моє все горе Щезло, проминуло!.. (Рудан., Тв., 1956, 75);

Усміх на її обличчю щезав сам непомітно без її волі (Март., Тв., 1954, 442);

На чисто виголених щоках виникали і щезали червоні плями (Рибак, Зброя.., 1943, 91);

В голові у Соломії розвиднілось. Жах її щез без сліду. Вона знала, що робити (Коцюб., І, 1955, 357);

Річенко пішов додому, але з кождим кроком, чим ближче було до хати, веселість щезала з його обличчя і замість неї являлася якась журба (Хотк., I, 1966, 42);

— А ви, хлопи, за те, що гнали добре звіра на облаві, заберіть собі оцю сіль. Та збирайте до дрібочки, бо як часом лине ливцем тучний дощ, то щезне уся риба в Сулі (Н.-Лев., VII, 1966, 94);

Фабіян не йме віри, щоб цілий народ міг щезнути безслідно, робить припущення, що таври могли обернутися на якийсь інший народ і ще озовуться колись із небуття (Земляк, Лебедина зграя, 1971, 4).

2. Ставати невидним, непомітним, віддаляючись, заступаючись чим-небудь і т. ін.

Сонце щезало за хмарку летючу (Тич., II, 1957, 213);

Перед його очима щез другий беріг [берег] Черемошу в сивій мряці (Фр., IV, 1950, 424);

Вузенька стежка, ледве помітна, як слід дикого звіра, щезала часом серед кам’яної пустині або ховалась під виступом скелі (Коцюб., І, 1955, 399);

На середині Ненаситця проміж двох високих скель проходять судна. От виявиться барка, здалека здається вона неначе човник і пада сторч в глибиню [глибину],— щезне, біжить десь там під водою, вихопиться і знов пірне (Стор., І, 1957, 240);

Люди виходять з собору, але ніхто не гасить своєї свічки: всі несуть їх додому — і пливуть, пливуть, розтікаються темною площею, щезають у бічних вулицях вогники страсних свічок (Тулуб, В степу.., 1964, 488);

Потім Орися кудись пропала, а на її місці з’явилася Лукерка, манила його чорними очима з-під пухової шалі.— А щезніть ви,— прошепотів він і вкрився рядном з головою (Тют., Вир, 1964, 48).

◊ Без слі́ду ще́знути див. слід¹;

Щеза́ти (ще́знути) з оче́й — те саме, що Зника́ти (зни́кнути) з оче́й ( див. око¹).

— Софіє, Софіє! — гукає він.— Чого тобі? — на бігу глянула з-за плеча.— Сафрон Андрійович дома? — І Сафрон дома, і Марта теж!— сміхом надимає худе обличчя, сліпуче блискає дрібними зубами й щезає з очей (Стельмах, II, 1962, 347);

Зі стайні вийшов улан, ..пішов прямо на дорогу та й щез із очей (Март., Тв., 1954, 164);

Ще́зни з оче́й, лайл.— іди звідси; геть.

— Щезни з очей, приблудо! — штовхає Василина чоловіка обома руками (Стельмах, І, 1962, 223);

Ще́знути з горизо́нту див. горизо́нт;

Як (мов) ми́льна ба́нька ще́знути див. ба́нька².

3. Непомітно залишати яке-небудь місце, іти звідкись.

Діти щезають за двері (Л. Укр., II, 1951, 20);

Він був неспокійний, усе то виходив, то входив у хату, кудись щезав і знов з’являвся, щоб таємно порадитись з жінками (Коцюб., І, 1955, 376);

[Бичок:] Максим з переляку, чи може від сорому, кудись щез, мов у ополонку впірнув! (Кроп., І, 1958, 467);

Циганка десь щезла, неначе крізь землю пішла (Н.-Лев., III, 1956, 297);

// тільки док. Перестати з’являтися де-небудь протягом тривалого часу.

Лукина все сподівалась, що Улас прийде до неї й піде разом з нею в село, але Улас десь щез (Н.-Лев., III, 1956, 340);

З другої хати гукала хазяйка: — Усте, де ти там щезла! (Коцюб., II, 1955, 210).

4. Губитися десь, пропадати невідомо куди.

Надалі так було з кожним її [Соломії] заробітком: він щезав у глибокій Гіциній кишені (Коцюб., І, 1955, 374).

◊ Щеза́ти на ві́ки ві́чні — пропадати назавжди.

Виймала Василеві сорочки і вкладала в клунок; .. Здавалось їй, що з кожною сорочкою одривається частка її серця і десь щезає на віки вічні (Н.-Лев., І, 1956, 90).