щеня

ЩЕНЯ́, ня́ти, с.

1. Маля собаки, а також вовчиці, лисиці і т. ін.

На канапі з пов'язкою на голові напівлежить пані Люба, грається з щенятами (С. Васильченко);

На хаті в гнізді клекоче лелека, а на призьбі сидить босоноге дитинча, бавиться з щеням і щось говорить само з собою (М. Стельмах);

* У порівн. Я собі звернулось, Щеня мов під тином, – звичайне, мале, То й перелякалось (Т. Шевченко);

З розгону напливає берег. Човен м'яко, ніби щеня, ткнувся в нього носом (М. Стельмах).

2. перен., лайл. Про дітей (перев. неслухняних).

А щоб ти не діждало, щеня суче! Та ще за нього бійку та сварку чини в хаті! (М. Коцюбинський);

– Ти чого підслухуєш, щеня? – і Віра люто шарпає за плечі необачного Славка (Я. Качура);

Мартин Прокопович давай лаяти сина – отаке щеня і сміє на батька налітати (О. Копиленко).

3. перен., лайл. Дуже молода, недосвідчена людина; молокосос.

Обличчя товстого Оникія наливається кров'ю. Він спиняє на Вустимкові важкий погляд і хрипло каже: – Щеня! Ти на кого сказав так? (І. Багмут);

Поручик, грюкнувши дверима, вийшов з вітальні. – Щеня! – злісно кинув услід Грижбовський (І. Цюпа).

△ (1) Зі́нське щеня́ – те саме, що сліпе́ць 2.

Найбільш поширеними і небезпечними з гризунів є ховрахи і мишоподібні гризуни, а на сході України – також сліпець або зінське щеня (з наук. літ.);

* У порівн. Коли б у матері була така сила, щоб тебе провчити, як чужі провчили, то не скакав би ти, як зінське щеня, угору (Панас Мирний);

– Та чого ти розкудкудакалася, як квочка, чого така недобра стала, як те зінське щеня? – питався Улас (Б. Лепкий).