щирість

ЩИ́РІСТЬ, рості, ж.

Властивість за знач. щи́рий.

Енергія, що нею пройнято було всю його постать, врода, палкість, щирість – все це надзвичайно вражало дівчину (Б. Грінченко);

Чуло материнське серце, що сталась якась зміна в синові, не було в нього попередньої щирості, запальності (Ю. Збанацький);

– А тобі чого тут треба?.. – Працювати, – сказав він коротко і знову усміхнувся з такою чарівною щирістю, що бригадир-механік пом'якшав (І. Багмут);

Відчувши щирість наших розмов з ним, дід Галаверда шанобливо підступив до нас (Іван Ле);

Пройшли літа, а ти не розгубила Ні серця жар, ні щирість почуття (Л. Дмитерко);

Художня сила, оригінальність і новаторство Сосюри виявляється в простоті, правдивості, щирості тону, внутрішній схвильованості (з наук. літ.);

// Щире ставлення, стосунки між ким-небудь.

– Не гадайте [пане адвокат], що мужик вірить у вашу щирість до нього (Л. Мартович);

[Орест:] При щирості між людьми, при глибокій і міцній симпатії ніякий риск не страшний! (Леся Українка).

Му́шу (тре́ба) призна́тися; Призна́тися / признаю́ся по пра́вді (по щи́рості, щи́ро, че́сно і т. ін.) див. признава́тися;

Сказа́ти [щи́ру] пра́вду; Сказа́ти по [щи́рій] пра́вді; Тре́ба [пра́вду] сказа́ти; По пра́вді (щи́рості) сказа́вши; [Як] пра́вду сказа́вши; Як (коли́) пра́вду сказа́ти див. сказа́ти.

◇ (1) По щи́рості:

а) (у сполуч. з дієсл. балакати, розмовляти, сказати і т. ін.) відверто, не приховуючи нічого.

– От компанію твоїх молодих товаришок я люблю. Ці мені приємні! Зійдуться до тебе, любенько й по щирості балакають, читають сучасні книжки, говорять про сучасні ідеї (І. Нечуй-Левицький);

Старий возний Згарський був одинока жива душа, з якою Калинович міг іноді побалакати спокійно, по щирості (І. Франко);

За працею, за громадською роботою Павло майже ніколи не розмовляв з батьком по щирості (І. Кириленко);

б) (у сполуч. з дієсл. давати, дарувати, наділяти і т. ін.) не шкодуючи, щедро.

Він .. дістав цукерки в блискучих обгортках й по щирості обділив Франку, Кулину, Ясю – всіх дівчат (С. Чорнобривець);

– Смачний тютюнець? – питав Орлик, по щирості насипаючи тютюну в жменю (С. Чорнобривець).