щодуху
ЩОДУ́ХУ, присл.
З найбільшою швидкістю; якнайшвидше, поспішно.
Наш візник-молдуван зикнув на коні й пустив їх з гори щодуху (М. Коцюбинський);
Кінь скаче вчвал.., щодуху (Леся Українка);
Після уроків я щодуху побіг додому (Л. Смілянський);
Гриць крикнув, ніби його хто підколов, і щодуху кинувся тікати (П. Панч);
// Скільки є сили, з усієї сили.
Три дні жнуть щодуху. А спитай – скажуть: та це вибірково. На горбках, на пісках... (С. Журахович);
В кімнаті хтось є: крізь шибку над дверима блимає світло, чути чиюсь мову. – Мама! – гукає Воля і щодуху шарпає двері, забігає до кімнати (Ю. Яновський);
// Дуже голосно, гучно.
Очі її, ще повні тремтячих сліз, раптом набули мигтючого сяйва, сліпучої радості, і вона загукала щодуху іншим: – Броніслава! Радомир! Ян! (О. Гончар).
Значення в інших словниках
- щодуху — пр., що є <�було> духу, якнайшвидше, (з усієї сили) ЩОСИЛИ, чимдуж, щомога, (гукати) якнайголосніше, на всі заставки Словник синонімів Караванського
- щодуху — див. дуже; швидко Словник синонімів Вусика
- щодуху — [шчоудуху] присл. Орфоепічний словник української мови
- щодуху — щоду́ху прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- щодуху — присл. З найбільшою швидкістю; якнайшвидше, поспішно. || Скільки є сили, з усієї сили. || Дуже голосно, гучно. Великий тлумачний словник сучасної мови
- щодуху — Щоду́ху, присл. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- щодуху — ЩОДУ́ХУ, присл. З найбільшою швидкістю; якнайшвидше, поспішно. Наш візник-молдуван зикнув на коні й пустив їх з гори щодуху (Коцюб., І, 1955, 256); Кінь скаче вчвал .., щодуху (Л. Укр., І, 1951, 313); Після уроків я щодуху побіг додому (Сміл. Словник української мови в 11 томах