як

ЯК¹, я́ка, ч.

Велика жуйна рогата тварина, перев, темної масті, з довгою, обвислою по боках шерстю, що водиться у високогірних районах Центральної Азії (використовується як в'ючна й верхова, а іноді як молочно-м'ясна тварина).

У степах Тібету водиться дикий бик – як, велика, сильна і витривала тварина. Він вкритий густою і грубою чорною шерстю, яка у нижній частині тіла звисає у вигляді широкої бахроми (з навч. літ.);

Важливою групою копитних тварин [асканійського] зоопарку є бики, тобто дикі і напівдикі види великої рогатої худоби. З них зараз у зоопарку є зубр, бізон, як, зебу (з наук.-попул. літ.);

Щоб вивести високопродуктивних тварин, добре пристосованих до суворих умов високогірних районів, схрещують яків з великою рогатою худобою (з газ.).

ЯК², присл.

1. пит. Означає питання про спосіб дії, стан, обставини; яким чином.

Все дума: як би то підобратись під пана (П. Гулак-Артемовський);

“Як би до його причепитись? Як би йому натякнути, що я й заміж за його ладна вийти?” (І. Нечуй-Левицький);

Як передати листа, щоб він попав у Антонінині руки? (М. Коцюбинський);

Соціал-демократ говорить гарно, довго, швидко. Як пробитись до нього з солдатським питанням? (О. Довженко);

// Означає питання про якість дії або стану.

– Як там Вам усім живеться? (М. Коцюбинський);

– І знаєте, що я подумала? Як у вас справа з курсами для голів сільськогосподарської кооперації? (А. Головко);

– А як ти, Левку? (М. Стельмах);

– А як тобі тут у нас? – Добре (О. Гончар);

// з інфін. У риторичних питаннях уживається для вираження цілковитої неможливості здійснення, виконання чого-небудь; неможливо, не можна.

Колись дурною головою Я думав: – Горенько зо мною! Як доведеться в світі жить? (Т. Шевченко);

– Прийдеться землю продати. – Як же мені продати, коли он у мене ще дві дочки? (Панас Мирний);

В ній щось було таке смутне, криваве, та як згадати? Пісня та лунала давно, давно... (Леся Українка);

// у знач. пред. Відповідає питальному займеннику який.

– Хто ж ти така? Як тебе на ймення? (І. Нечуй-Левицький);

Співці, не вгадуйте ви, вчені, не шукайте, хто був той цар і як йому наймення (Леся Українка).

2. означ. Уживається на позначення вищої міри або ступеня виявлення дії, стану; дуже, надзвичайно.

Як хороше, як весело На білім світі жить!.. (Л. Глібов);

Як виріс Василь за останнє літо. Шия зробилась крута і дебела, і заблищав хвилястий чуб. Міцні губи налились здоров'ям, пробиваються вуса (О. Довженко);

Назустріч йому іде, осміхається буйночубий Юрій Дзвонар. Як поблід і схуд хлопець, та й круті плечі його наче осіли (М. Стельмах);

// перев. з част. от, он. Уживається як абстрактне позначення способу дії замість назви її.

Я в палати Пішов з ножем, не чув землі... Аж панича вже одвезли У школу в Київ. От як, брате! Осталися і батько й мати, А я пішов у москалі (Т. Шевченко);

“Вродиться ж отаке кляте”, – не раз казали про Кульбаку односельці, і ця клятість аж он як зараз виявила себе. “Лопну, а не здамся”, – поклав собі Порфир і просто з себе вискакував, щоб не відстати від суперника, більше того – щоб таки вибороти честь першості! (О. Гончар).

3. способу дії. Указує на спосіб дії; яким чином.

Пішов Дідок у ліс по дрова: Не забарився в'язку нарубать, Та як її на плечі взять: Осика – не полова! (Л. Глібов);

– Пора вже спати! – не знаючи, як і навіщо, гукнула Христя (Панас Мирний);

Під туманом .. б'ється, стогне, зітхає [море] – ось як тепер-о! (М. Коцюбинський);

[Олімпіада Іванівна:] Що се тут таке? (Побачивши дітей). Ну, скажіть на милість бога! Ви сюди як влізли? (Леся Українка);

Не знати хто, як і звідки дістав такі вісті – нібито в місті щось страшне діється зараз, такий бій (А. Головко).

4. часу. Те саме, що коли́1 1.

Та що то за опера, так ну! а надто як Артемовський співа Руслана (Т. Шевченко).

5. неознач. Те саме, що як-не́будь 1.

– І, лихо, що ж тут робить? Оженить... оженить, – більш нічого! .. Може схаменеться як, абощо (А. Тесленко).

6. відносний. Означає якість чи обставину способу дії, уживається як сполучне слово.

(1) Як би не так – уживається для вираження незгоди, обурення, відмови.

○ (2) Ач як, у знач. присл., розм., ірон. – уживається для вираження вищого ступеня якості, вияву дії і т. ін.

Ач як гарно їй у віночку! – додала Христя, зиркунувши на Одарочку (Панас Мирний);

Ач як поспішає!

◇ Бог зна́є (зна) як див. Бог;

Он (ось) [воно́] як (розм. я́кечки) див. воно́;

Що (як) Бог дасть див. Бог;

Як Бог (Госпо́дь) ми́лує? див. Бог;

Як Бог на ду́шу покладе́ див. Бог;

Як бу́де, так бу́де див. бу́ти;

Як є див. бу́ти;

Як [його́ (тут)] бу́ти? див. бу́ти;

(3) Як кому́ – по-різному, неоднаково.

– То що тому найгірше у холодній, чи те, що їсти й пити не дають, чи те, що родичів нема..? – Та як кому, хто що найбільше любить, – сказав мій батько (Леся Українка);

Кому́ як.

Кому як на роду написано (Номис);

– Скільки не давай, усе мало, усе женуть, усе штурмівщина. Давай норму, давай дві, а жити коли? – Кому як, – зауважив Баглай. – Для мене це і є життя (О. Гончар).

ЯК³, спол.

1. порівняльний. Уживається для приєднання порівняльних зворотів та підрядних порівняльних речень, близький за значенням до спол. мов, наче, неначе, ніби.

Послужи ж, моя ти зброє, Молодій ще силі! Послужи йому так щиро – Як мені служила!.. (Т. Шевченко);

Електричне світло в Галаці рівно горіло вдалині, як низка чудових перлів (М. Коцюбинський);

Не надишусь я тобою, як зорю, не розлюблю (В. Сосюра);

Сагайда з'явився в роті, як богатир десь із Київської Русі: на баскому коні, у блискучій збруї... (О. Гончар);

Промайнуло дрібне рибальське селище – сіре, як земля (Ю. Смолич);

// При повторенні порівнюваного слова в порівняльному звороті вживається для підкреслення звичайності, типовості предмета.

Розпитують, розмовляють, – Серце б'ється, любо... І світ божий, як великдень, І люди як люди (Т. Шевченко);

[Батько:] Ти її [милицю] поменш виставляй, щоб людям на тебе не було незручно дивитись .. [Син:] Ну, спасибі, тату! Он які люди! [Батько:] Люди як люди. У кожного своя біда (О. Довженко);

– Тепер молодиця як молодиця: коси на все село (М. Стельмах);

// Уживається для приєднання до простого речення порівняльного звороту, що пояснює який-небудь член цього речення, виражений формою вищого ступеня порівняння прикметника або прислівника; у знач. ніж.

Голос оповідав звичайну історію втікачів: – “і попавсь я до грека, і зазнав я неволі ще гіршої, як вдома ..” (М. Коцюбинський);

Не було, мабуть, кращої людини на світі, як дідусь (О. Гончар).

2. з'ясувальний. Приєднує підрядні з'ясувальні речення.

У темряві густій ніхто не бачив, Як блискала й щербилась ясна зброя, Як падав і конав один з борців, Як ворог загрібав його у темну яму (Леся Українка);

І з ліжка я зажурено дивився, як галичанин мовчки умирав... (В. Сосюра);

Враз він побачив, як тріснула опалена блискавкою хмара, як за нею розкрився шматок другого, глибшого неба (М. Стельмах).

3. приєднувальний. Приєднує речення, близькі за змістом до порівняльного звороту; у знач. будучи ким, чим, подібно до кого, чого.

Мемет.., як комерсант, стояв вище партійних суперечок (М. Коцюбинський);

Членом “Гарту” я був і сам, як книжковий ілюстратор (О. Довженко);

Марійка .. на веранді мало не обіймає Мірошниченка .. – Свириде Яковлевичу, ти ж нам, як рідний брат, ти ж нам найдорожча людина і найкращий порадник (М. Стельмах);

// Приєднує вставні слова і словосполучення.

Міський парк. Ще підмітають алеї, але є вже і поодинокі перехожі. Поспішають, як видно, на роботу (А. Головко);

Їм не треба було перекладача, бо словацька мова, як відомо, дуже споріднена з співучим подільським Хоминим діалектом (О. Гончар);

Життя Олени, як і кожної сільської жінки, проходило в щоденних клопотах по господарству (Григорій Тютюнник);

– Крім того, цей лихолат [кравець] ще й матерії вкраде з півметра як мінімум (С. Олійник).

4. часу. Указує на одночасність того, про що йдеться в головному й підрядному реченнях; у знач. коли.

Як свисну я коло двору, коло хати, то виходь до мене зараз і не гайся довго (І. Нечуй-Левицький);

Щовечора, як зіронька До місяця сходить, Молодая дівчинонька В садочок виходить (Леся Українка);

Паськи саме снідали, сиділи за столом, як Оленка врочисто відчинила двері в хату (К. Гордієнко);

Як зайшла [мати] в хату, Христя вже розпалювала в печі (А. Головко);

// Означає негайне настання однієї дії після іншої в складі сполучників тільки..., як...; тільки що..., як...; ледве..., як...

Ледве Емене встигла сховатись, як у двір увійшов її батько (М. Коцюбинський);

Тільки Кузнецов почав розповідати, як у двері хтось постукав (А. Головко);

Тихцем перебралися через гнилі рівчаки, непоміченими вийшли з лугу і тільки хотіли йти степом, як помітили п'ятьох вершників, що наближалися до них легким алюром (Григорій Тютюнник);

// Указує на причину, наслідком якої є дія, виражена в головному реченні.

Маю жінку, маю діти, Та я їх не бачу, Як згадаю про їх муки – Сам гірко заплачу (з думи);

Як умер батько, зараз почав Микола пити, покинув коло хазяйства впадати (Б. Грінченко);

// Уживається в складних сполучниках зі значенням тільки-но, щойно.

Як тілько гончі заганяли, Загавкали, заскавучали, То муцик, вирвавшись на двір, На голос гончих одізвався, Чмихнув, завив, до них помчався (І. Котляревський);

[Річард:] Як тільки ударить перший промінь сонця в мури, вони спалахнуть золотим пожаром (Леся Українка).

5. умовний. Приєднує підрядні умовні речення; відповідає за значенням сполучникам коли, якщо.

Як рясно квітує горобина, то добрий буде урожай вівса (прислів'я);

А вже підпилий як засне, То хоч коти гармати, І усом не моргне (Т. Шевченко);

– Як будеш добре служити, моя дитино, заслужиш собі ласку, вислужиш заплату (Марко Вовчок);

– До вечора ще далеко, ти б лучче прочитала мені трохи Спенсера, Чогось я ніби ліпше розумію, як ти мені читаєш, – сказала мати (І. Нечуй-Левицький);

Голови не було, а секретар .. радив іти .. до нього, як діло важне (А. Головко);

– Як ідуть тут кілька полків маршем, то ніяк обгонити передніх, товаришу гвардії майор (О. Гончар).

6. означ. Приєднує підрядні речення способу дії.

– Ой лякає мене цей князь своїми чорними очима, лякає мене страшним поглядом, неначе хоче кинутись на мене, як кидався в битвах на козаків (І. Нечуй-Левицький);

Було тепло, та не задушно.., почувалося щось бадьорне [бадьоре] та радісне, як почувається тільки або ранньою весною, або в ясний та тихий осінній день (Панас Мирний);

Робіть так, як уважаєте потрібним і кращим (М. Коцюбинський);

На фортеці з коксу і руди ми йдем на штурм рядами молодими, так, як колись ішли крізь смерті дими (В. Сосюра).

7. означ., рідко. Приєднує підрядні означальні речення, із змістом яких порівнюється сказане в головному реченні.

В лісі поночіє, але темрява не густа, а прозора, як буває перед сходом місяця (Леся Українка).

8. причини, рідко. Приєднує підрядні речення причини, відповідає за значенням сполучнику оскільки.

А як епічний над усе люблю Високий лад, розлогий та повільний, То погляд спостережливий і пильний Туди звертаю, де шумлять бичі (М. Рильський);

// Уживається з тим самим значенням у складному сполучнику так як.

З Леонтовичем бачуся щодня – і все це одіймає у мене час і трохи турбує мої нерви, так як дні проходять в розмовах, на людях (М. Коцюбинський).

9. розділ., перев. із запереч. част. не. Уживається для вираження несумісності двох предметів, ознак, дій.

Ми з Терешком як не сіємо, то жнем, Здоровієм, багатієм з кожним днем (С. Воскрекасенко).

○ (1) Як..., так [і]..., у знач. спол. – уживається в головному реченні у функції співвідносного слова, вказуючи на відповідність зіставлюваних дій чи станів у головному та підрядному реченнях.

Як дуба не нахилиш, так великого сина на доброє [добре] не навчиш (Номис);

З очеретів чутно голос сопілки, ніжний, кучерявий, і як він розвивається, так розвивається все в лісі (Леся Українка).

ЯК⁴, част., експрес.-підсил.

1. Уживається перев. в окличних реченнях у знач. дуже, надзвичайно.

Стара вже світом нудить, а панночка втішається. – Як славно, бабусечко, як славно, як у нас велично та пишно! (Марко Вовчок);

Господи, як не хочеться лишати нагрітого місця, як тяжко розлучатись з солодким ранішнім сном! (М. Коцюбинський);

Як швидко дні міські промчали! (В. Сосюра).

2. Уживається в риторичних запитаннях та окликах у знач. хіба можна, неможливо.

Молдуван обурився. Як можна так кривдити людей! (М. Коцюбинський);

Віти золоті, як же вас забуть? (В. Сосюра);

Як забути сніг пахучий, талий Провесен колишніх молодих, Світлі й затуманені квартали, Цвірінчання, воркування, сміх! (М. Рильський).

3. Уживається для вираження здивування, обурення і т. ін. з приводу чого-небудь.

– То ти був у мене в Бобрику?.. – забелькотав Лука. – То моя Марія була твоєю судженою?.. – А я й не знав... а я й не відав. – Як? – скочив Свирид, – то ти пан Гаєвський? (М. Коцюбинський);

– І я піду у наймити! – каже один брат. – От як! – промовила Галя (Марко Вовчок);

[Виночерпець:] Немає кубка з яшми! [Xуса (грізно):] Як нема? Хіба хто вкрав? (Леся Українка);

– Як не час? За це діло братись час повсякчасно (І. Нечуй-Левицький);

Переформуєш, переінакшиш, очищенням пробудиш у ньому почуття прекрасного... В драмгурток його, бо, як же, артист! (О. Гончар).

4. Уживається з дієсловами доконаного виду для вираження раптовості дії.

Дивлюсь, цар підходить До найстаршого... та в пику Його як затопить!.. (Т. Шевченко);

Парубки собі стали, а він знов як припустив бігти, і утік (Марко Вовчок);

Я й собі пішов до того двору. Коли як вискочать з двору .дві собаки! загавкали та так і кинулись до мене (І. Нечуй-Левицький);

На ніч мороз як потисне страшенний: Понівечив, лютий, ряст та фіалки (М. Коцюбинський).

5. перев. з част. не. Уживається для виділення, підсилення висловленого.

– Про кого ти верзеш? – спитала Гризельда. – Про кого ж, як не про князя Домініка, – сказала баба (І. Нечуй-Левицький);

Хто, як не він, ще за часів студентства вісім місяців висидів у в'язниці?.. (М. Коцюбинський);

– Тепер інше, тепер ви з пелюшок знаєте свої права: давай вам Артеки, гармоніста штатного, розваги всякі... А коли ж до праці привчатися, як не замолоду? (О. Гончар).

6. нар.-поет., рідко. Уживається в зачинах казок, на початку віршів тощо.

Як була собі лисичка, та зробила хатку, та й живе (з казки);

Як ось став вітер ущухати, І хвилі трохи уляглись (І. Котляревський).

7. Уживається як складовий компонент у формах прикметників і прислівників найвищого ступеня порівняння із префіксом най... для виділення, підсилення міри якості, відповідаючи за значенням словам са́мий, найбі́льш, напр.: якнайакти́вніший, якнайвірні́ший, якнайле́гший, якнайпізні́ше, якнайпізні́ший.

(1) Як же – уживається для вираження само собою зрозумілої ствердної відповіді; звичайно, так.

– А пам'ятаєш, яка була вона [Катря]? – Як же!.. Добре пам'ятаю (Марко Вовчок).

◇ (2) Ще й як – звичайно, безсумнівно.

Директор .. обернувся до Кульбаки: – Знаєш такого? – Ще й як! (О. Гончар);

– А ти, Левку, любиш в'юни? – Ще й як, пане, – трохи повеселішав парубочий голос. – Тоді й тобі сипнемо трохи (М. Стельмах).