якби

ЯКБИ́¹, спол.

1. умовний. Приєднує підрядні умовні речення; за умови, коли б.

Якби мені черевики, То пішла б я на музики (Т. Шевченко);

Ще довго п'яний Федір сидів би та базікав з паном, якби панові не обридла його розмова (Панас Мирний);

Якби оті проміння золоті у струни чарами якими обернути, я б з них зробила золотую арфу (Леся Українка);

Якби Калинович у звичайнім часі зустрів таку постать на вулиці, не звернув би ніякої уваги на неї (І. Франко);

– Якби в мене було карбованців п'ятсот лишніх [зайвих] грошей, так я б уже подивився, як люди живуть (Григорій Тютюнник);

Якби все було скінчене, якби чужий гомін заповнив темні сходи і загриміли чужі чоботи тут, поруч, тоді він зірвав би чеку, останню чеку в своєму житті (О. Гончар);

// Уживається на початку простого речення перев. з вигуками ех, ах, ох, о для вираження сильного, але нездійсненного бажання.

– Ех, якби це мені літа, хоч би ось... твої, Грицьку! – і примружено глянув [Мусій] на нього: – Мо' справді поміняємося на сьогодні? (А. Головко).

2. з'ясувальний. Приєднує підрядні з'ясувальні та означальні речення; коли б.

Добре, дуже б добре було, якби-то воно так сталося, як гадається (Т. Шевченко);

– Із району у ваше село їдуть карателі .. Краще було б, якби ви втекли в степи, в ліси, в хутори... (Григорій Тютюнник);

Внизу вже було накладено купою гілля, плащ-палатки, фуфайки про той випадок, якби Черниш зірвався (О. Гончар).

ЯКБИ́², част. власне мод.

Уживається на початку окличних речень для вираження сильного бажання здійснення того, про що в них говориться.

Перший чоловік у селі Кохан. Якби ви на його [нього] глянули! (Марко Вовчок);

Якби матері Західної Європи поглянули на обезумілих своїх синів – брудних, неголених, нещасних, що загубили злочинну свою зброю на широких степах України! (О. Довженко);

– Іще якби хліба спекти і білизну попрати (Григорій Тютюнник).