ясно

Я́СНО.

1. Присл. до я́сни́й 1–7.

На високому небі ясно горіли зорі (М. Коцюбинський);

Ясно сяяло сонце в синьому травневому небі (В. Собко);

Крута гора ясно виступає на синьому небі і виразно видається серед рівної задніпрянської береговини (І. Нечуй-Левицький);

Ступський луг проскочили [партизани] за годину і зупинилися, ошелешені: попереду ясно вимальовувалися чорні фігури вершників, що гарцювали на горбах (Григорій Тютюнник);

Тихо та ясно у материній душі (А. Головко);

Люба, зігріта його руками, довірливо підіймає голову, ясно і ніжно, з прихованим у куточках очей болем дивиться на нього (М. Стельмах);

На кожній стежці ясно вчувалась чиясь м'яка, притишена хода (О. Донченко);

Хоч тіло його було вкрай немічне, мозок працював точно, ясно, безпомилково (Л. Дмитерко).

2. у знач. пред. Про безхмарну, хорошу погоду.

Надворі було ясно, місячно (І. Франко);

// Про наявність світла де-небудь; видно, світло.

В сінях було ясно. Хтось лазив на горище з світлом (І. Нечуй-Левицький);

Вони сіли, вечеряти на призьбі. Місяць уже високо підбився вгору, і було ясно, хоч голки збирай (Б. Грінченко).

3. у знач. пред. Те саме, що зрозумі́ло 2.

Семен знову приліг. Йому тепер все було ясно (Д. Бедзик);

Тепер уже зовсім ясно, сумнівів не може бути ніяких – коли Юра виросте, він буде мандрівником (Ю. Смолич);

Всю ніч без упину їхали на ті гори. Тепер уже було ясно, що дивізія йде не на Бухарест, як сподівалися досі офіцери, а звернула на захід (О. Гончар).

4. у знач. вставн. сл., розм. Уживається для підтвердження думки; звичайно, безумовно.

У передпокої дзенькнув дзвоник .. – Хто б це міг бути? – уголос подумав Галан .. Через кілька секунд до кабінету вбігла покоївка. – Іван Семенович. – Ну, ясно ж, нехай заходить (А. Головко).

◇ (1) І коню́ я́сно – кожному зрозуміло.

І коню ясно, що економіку не можна робити заложницею політики (з газ.).