ясно

Я́СНО.

1. Присл. до я́сни́й 1-7.

На високому небі ясно горіли зорі (Коцюб., II, 1955, 336);

Ясно сяяло сонце в синьому травневому небі (Собко, Серце, 1952, 89);

Крута гора ясно виступає на синьому небі і виразно видається серед рівної задніпрянської береговини (Н.-Лев., II, 1956, 384);

Ступський луг проскочили [партизани] за годину і зупинилися, ошелешені: попереду ясно вимальовувалися чорні фігури вершників, що гарцювали на горбах (Тют., Вир, 1964, 530);

Тихо та ясно у материній душі (Головко, II, 1957, 234);

Люба, зігріта його руками, довірливо підіймає голову, ясно і ніжно, з прихованим у куточках очей болем дивиться на нього (Стельмах, І, 1962, 469);

На кожній стежці ясно вчувалась чиясь м’яка, притишена хода (Донч., VI, 1957, 23);

Хоч тіло його було вкрай немічне, мозок працював точно, ясно, безпомилково (Дмит., Наречена, 1959, 128).

2. у знач. присудк. сл. Про безхмарну, хорошу погоду.

Надворі було ясно, місячно (Фр., VII, 1951, 347);

// Про наявність світла де-небудь; світло.

В сінях було ясно. Хтось лазив на горище з світлом (Н.-Лев., II, 1956, 359);

Вони сіли, вечеряти на призьбі. Місяць уже високо підбився вгору, і було ясно, хоч голки збирай (Гр., II, 1963, 346).

3. у знач. присудк. сл. Те саме, що зрозумі́ло 2.

Семен знову приліг. Йому тепер все було ясно (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 25);

Тепер уже зовсім ясно, сумнівів не може бути ніяких — коли Юра виросте, він буде мандрівником (Смолич, II, 1958, 45);

Всю ніч без упину їхали на ті гори. Тепер уже було ясно, що дивізія йде не на Бухарест, як сподівалися досі офіцери, а звернула на захід (Гончар, III, 1959, 75).

◊ Я́сно як [бо́жий] день див. день.

4. у знач. вставн. сл., розм. Уживається для підтвердження думки; звичайно, безумовно.

У передпокої дзенькнув дзвоник..— Хто б це міг бути? — уголос подумав Галан.. Через кілька секунд до кабінету вбігла покоївка.— Іван Семенович.— Ну, ясно ж, нехай заходить (Головко, II, 1957, 481).