ідолопоклонник

ІДОЛОПОКЛО́ННИК, а, ч.

1. Той, хто поклоняється ідолам (у 1 знач.); ідоловірець, язичник (у 1 знач.).

Повстав .. король .. Булан, муж мудрий і богобойний [богобоязний], що всю свою надію поклав на Бога і вигнав із краю ворожбитів та ідолопоклонників (І. Франко);

Острів населяли тоді язичники, ідолопоклонники, але потім туди приїхали якісь монахи й навернули їх до християнства (Д. Ткач);

– То все ідолопоклонники, – крикнуло кілька голосів. – Таким Ілля нещадно рубав голови. Вони не відають Єдиного Бога, а багатьом богам поклоняються... (О. Бердник).

2. перен. Той, хто надмірно схиляється перед ким-, чим-небудь.

Не ростіть бездумними й полохливими ідолопоклонниками. Таких, на жаль, не бракує, а світлих, допитливих голів малувато, і в цьому наша біда... (М. Сиротюк).