ізотермія

ІЗОТЕРМІ́Я, ї, ж.

1. біол. Відносна сталість температури тіла, властива людині й теплокровним тваринам, що забезпечується фізіологічними механізмами терморегуляції.

Ізотермія тіла досягається за участі фізіологічних механізмів терморегуляції (з наук. літ.);

У новонародженої дитини ізотермія тіла недосконала (з наук.-попул. літ.).

2. фіз. Сталість температури повітря (води) з висотою (глибиною) у певному шарі атмосфери (води).

За ізотермії температура повітря не змінюється або змінюється дуже слабко (з наук. літ.);

Вертикальну стійкість повітря характеризують трьома якісними критеріями – інверсією, ізотермією та конвекцією (з наук. літ.);

Ізотермії властива стабільна рівновага повітря: виникає за хмарної погоди, а також уранці й увечері (з наук.-попул. літ.).