безперечно

Значення в інших словниках

1. безперечно — безпере́чно прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
2. безперечно — пр., безумовно, безсумнівно, без сумніву, беззаперечно, безсуперечно, авжеж, нема слова, поза всяким сумнівом; ВСТ. нема сумніву, певна річ, НАПЕВНО, ід. що не кажіть; пор. ЗВИЧАЙНО. Словник синонімів Караванського
3. безперечно — 1》 Присл. до безперечний. || у знач. присудк. сл. 2》 у знач. вставн. сл. Без сумніву, безсумнівно. Великий тлумачний словник сучасної мови
4. безперечно — БЕЗПЕРЕ́ЧНО. 1. Присл. до безпере́чний. [Мартіан:] Брат Ізоген довів так безперечно потребу жертви, що і сам я мусив схилити голову (Леся Українка); Зарубинецьку культуру III століття до н. е. лінгвісти визнають за безперечно слов'янську (із журн. Словник української мови у 20 томах
5. безперечно — див. безумовно; обов'язково; очевидно Словник синонімів Вусика
6. безперечно — ЗВИЧА́ЙНО вставн. сл. (уживається для підтвердження думки), ПРИРО́ДНО, НАТУРА́ЛЬНО, Я́СНО, ПЕ́ВНО (ПЕ́ВНЕ), ПЕ́ВНА РІЧ, РОЗУМІ́ЄТЬСЯ, БЕЗПЕРЕ́ЧНО підсил., БЕЗУМО́ВНО підсил., БЕЗСУМНІ́ВНО підсил., БЕЗ СУ́МНІВУ підсил., ЗВІ́СНО розм. Словник синонімів української мови
7. безперечно — Безпере́чно, присл. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. безперечно — БЕЗПЕРЕ́ЧНО. 1. Присл. до безпере́чний. [Мартіан:] Брат Ізоген довів так безперечно потребу жертви, що і сам я мусив схилити голову (Л. Укр., III, 1952, 301); // у знач. присудк. сл. Я казав: "Безперечно, людина Є вінець для створіння всього" (Сам. Словник української мови в 11 томах
9. безперечно — Безперечно нар. Безспорно, несомнѣнно. Словник української мови Грінченка