брязкіт

бря́зкіт

[бр’азк'іт]

-коту, м. (на) -кот'і, мн. -котие, -кот'іў

Джерело: Орфоепічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. брязкіт — Брязкіт, -коту м. Звукъ отъ металлическихъ вещей, звонъ, бряцаніе, бренчаніе. Наробив брязкоту, а він і прокинувсь. Н. Вол. у. Словник української мови Грінченка
  2. брязкіт — БРЯ́ЗКІТ, коту, ч. Те саме, що брязк. Почувся брязкіт. шпор, рип чобіт (Мирний, І, 1954, 353); До пізнього вечора тривали в новій фабриці стукання та брязкати (Фр., V, 1951, 383); На світанку Дмитра розбудили брязкіт зброї і радісні голоси (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 692). Словник української мови в 11 томах
  3. брязкіт — див. звучання Словник синонімів Вусика
  4. брязкіт — БРЯ́ЗКІТ, коту, ч. Те саме, що брязк. Почувся брязкіт шпор, рип чобіт (Панас Мирний); До пізнього вечора тривали в новій фабриці стукання та брязкоти (І. Франко); На світанку Дмитра розбудили брязкіт зброї і радісні голоси (М. Словник української мови у 20 томах
  5. брязкіт — -коту, ч. Те саме, що брязк. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. брязкіт — Бря́зкіт, -коту, -котові Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. брязкіт — Брязкання, бряжчання, брязк, брязкотня, брязкотіння; бренькіт. Словник синонімів Караванського
  8. брязкіт — бря́зкіт іменник чоловічого роду у множині вживається рідко Орфографічний словник української мови