вдача

вда́ча

[ўдача]

-ч'і, ор. -чеийу (характер)

Джерело: Орфоепічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вдача — (про риси, особливості людини) характер, природа, натура, розм. норов. Словник синонімів Полюги
  2. вдача — вдача – удача Часто ці слова плутають, ставлять не на своєму місці. А їхні значення такі. Вдача – сукупність психічних особливостей людини, які виявляються в її діях, поведінці, характері; нахил, звичка (також про тварин). “У мого батька горда вдача”. «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
  3. вдача — вда́ча іменник жіночого роду характер Орфографічний словник української мови
  4. вдача — ВДАЧА – УДАЧА Вдача, -і, ор. -ею. Сукупність психічних особливостей людини, які виявляються в її діях, поведінці, характері; нахил, звичка (також про тварин). Варка була дуже бідна, але роботяща, тиха на вдачу, добра й смирна (І. Літературне слововживання
  5. вдача — Характер, натура, норов, природа, У фр, серце <н. гаряче серце>; З. П. нахил, звичка, риса, прикмета; пор. ТЕМПЕРАМЕНТ. Словник синонімів Караванського
  6. вдача — -і, ж. Сукупність психічних особливостей, з яких складається особистість людини; характер. || Нахил або звичка до чогось. || Характерна риса поведінки тварини. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. вдача — Це див. характер Словник чужослів Павло Штепа
  8. вдача — ВДА́ЧА, і, ж. Сукупність психічних особливостей, з яких складається особистість людини і які виявляються в її діях, поведінці; характер. [Князь:] Ну, бачу, горе не зламало ще Твоєї вдачі гордої, Предславо! (І. Франко); Неоднакову вдачу мали [брати]. Словник української мови у 20 томах
  9. вдача — Вдача собача: не брехне, то й не дихне. Про людину, яка обманює на кожному кроці. Приповідки або українсько-народня філософія
  10. вдача — ВДА́ЧА (сукупність психічних особливостей, з яких складається особистість людини і які проявляються в її діях, поведінці), ХАРА́КТЕР, НАТУ́РА, ДУША́, ПРИРО́ДА, НО́РОВ розм., КРОВ розм., КШТАЛТ заст. Словник синонімів української мови
  11. вдача — Вда́ча, -чі, -чею; вда́чі, вдач (характер), але уда́ча (пощастило) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  12. вдача — ВДА́ЧА, і, ж. Сукупність психічних особливостей, з яких складається особистість людини і які проявляються в її діях, поведінці; характер. [Князь:] Ну, бачу, горе не зламало ще Твоєї вдачі гордої, Предславо! (Фр. Словник української мови в 11 томах