виховання

Значення в інших словниках

1. виховання — вихова́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
2. виховання — Процес систематичного і цілеспрямованого впливу на духовний і фізичний розвиток особистості з метою підготовки її до виробничої, суспільної та культурної діяльності. Тісно пов’язане з освітою та навчанням. англ. education / up-bringing; нім. Erziehung f=, -en; угор. nevelés; рос. воспитание. Словник із соціальної роботи
3. виховання — -я, с. 1》 Дія за знач. виховувати I, виховати I. Нове виховання — течія в педагогіці (виникла наприкінці 19 ст.), представники якої вважали, що вчитель повинен спиратись у навчанні та вихованні дітей на їхній досвід... Великий тлумачний словник сучасної мови
4. виховання — ВИХОВА́ННЯ, я, с. 1. Дія за знач. вихо́вувати¹, ви́ховати¹. Васю вона карає часто без усякої потреби, і взагалі ляпаси й потиличники – не метод виховання, але він промовчав (Б. Словник української мови у 20 томах
5. виховання — виховання: ◊ брак ви́ховання → брак Лексикон львівський: поважно і на жарт
6. виховання — Вихова́ння, -ння, -нню, -нням Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. виховання — ВИ́ХОВА́ННЯ, я, с. 1. Дія за знач. вихо́вувати¹, ви́ховати¹. Добре, що хоч довелося Вам з сім’єю укупі проживати: це задля виховання дітвори найголовніша потреба (Мирний, V, 1955, 403)... Словник української мови в 11 томах
8. виховання — Вихова́ння, -ня ср. Воспитаніе. Левиц. Пов. 314. Чуб. І. 238. Виховання і чоловіка і народу з матірньої мови повинно починатися. О. 1861. XI. 104. Словник української мови Грінченка