виховання
ВИХОВА́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. вихо́вувати¹, ви́ховати¹.
Васю вона карає часто без усякої потреби, і взагалі ляпаси й потиличники – не метод виховання, але він промовчав (Б. Антоненко-Давидович);
Ада розповіла про те, що народилася в Америці, що рано втратила матір, і батько віддав її на виховання за океан (Ю. Андрухович).
2. Сукупність знань, культурних навиків, поглядів, що становлять загальний рівень духовного розвитку людини та є наслідком систематичного впливу, навчання.
– Ну, то вона, можна сказати, .. має досконале виховання (Леся Українка);
Данко не забуває про своє добре виховання навіть в цьому перехресному вогні Дарчиних питань (Ірина Вільде).
(1) Розумо́ве вихова́ння – виховання, яке сприяє формуванню основ світогляду, знань, навичок, розвиткові розумових здібностей, мислення і т. ін.
Розумове виховання у вищій школі включає постійне поповнення своїх знань, особливо з обраної наукової галузі, здатність логічно обґрунтовувати власні думки і т. ін. (з навч. літ.);
І. Огієнко вважав, що глибока духовність учнів успішно формується тоді, коли розумове виховання ґрунтується на міцній основі національних традицій і звичаїв (з навч. літ.);
Важливим складником всебічного розвитку особистості є розумове виховання (із журн.);
(2) Спарта́нське вихова́ння – суворе виховання, спрямоване на вироблення витривалості, уміння долати труднощі.
Для загартування тіла потрібне спартанське виховання, а для загартування духу необхідні ідеали, уявлення про щастя, здорова моральність (з навч. літ.);
Спартанське виховання хлопця минуло серед бараків робітничої слобідки (із журн.);
“А чого тебе жаліти? – здивувалася мама, коли я, підрісши, поцікавилась причинами свого спартанського виховання. – Жаліють тих, хто не може дати собі ради. А ти раду собі даєш” (із журн.);
(3) Фізи́чне вихова́ння – система заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я людини, загартування її організму, розвиток фізичних можливостей, рухових навичок і вмінь.
Надзвичайного значення надавалося спортивному та фізичному вихованню; олімпійський рух охоплював територію всієї країни (Ю. Андрухович);
Знання вікових особливостей органів опорно-рухового апарату та умов, що сприяють їх нормальному розвитку, необхідні для розроблення ефективних засобів і методів фізичного виховання, трудового навчання, організації режиму дня учнів (з навч. літ.).
ВИ́ХОВАННЯ, я, с.
Дія за знач. ви́ховати¹.
Добре, що хоч довелося Вам з сім'єю укупі проживати: це задля виховання дітвори найголовніша потреба (Панас Мирний).
Значення в інших словниках
- виховання — вихова́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- виховання — Процес систематичного і цілеспрямованого впливу на духовний і фізичний розвиток особистості з метою підготовки її до виробничої, суспільної та культурної діяльності. Тісно пов’язане з освітою та навчанням. англ. education / up-bringing; нім. Erziehung f=, -en; угор. nevelés; рос. воспитание. Словник із соціальної роботи
- виховання — [вихован':а і виехован':а] -н':а Орфоепічний словник української мови
- виховання — -я, с. 1》 Дія за знач. виховувати I, виховати I. Нове виховання — течія в педагогіці (виникла наприкінці 19 ст.), представники якої вважали, що вчитель повинен спиратись у навчанні та вихованні дітей на їхній досвід... Великий тлумачний словник сучасної мови
- виховання — виховання: ◊ брак ви́ховання → брак Лексикон львівський: поважно і на жарт
- виховання — Вихова́ння, -ння, -нню, -нням Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- виховання — ВИ́ХОВА́ННЯ, я, с. 1. Дія за знач. вихо́вувати¹, ви́ховати¹. Добре, що хоч довелося Вам з сім’єю укупі проживати: це задля виховання дітвори найголовніша потреба (Мирний, V, 1955, 403)... Словник української мови в 11 томах
- виховання — Вихова́ння, -ня ср. Воспитаніе. Левиц. Пов. 314. Чуб. І. 238. Виховання і чоловіка і народу з матірньої мови повинно починатися. О. 1861. XI. 104. Словник української мови Грінченка