відмінок

відмі́нок

[в'ідм’інок]

-нка, м. (на) -нку, мн. -нкие, -нк'іў

Джерело: Орфоепічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. відмінок — -нка, ч. Граматична категорія іменних частин мови, що виражає синтаксичні відношення між словами в реченні. Орудний відмінок грам. — відмінок, який відповідає на питання ким? чим? Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. відмінок — відмі́нок іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  3. відмінок — ВІДМІ́НОК, нка, ч. Граматична категорія іменних частин мови, що виражає синтаксичні відношення між словами в реченні. Називний відмінок; Орудний відмінок. Словник української мови в 11 томах
  4. відмінок — ВІДМІ́НОК, нка, ч., лінгв. Граматична категорія іменних частин мови, що виражає синтаксичні відношення між словами у реченні. Рідна мова! В ній слова – як ружі, а самі відмінки – наче вірш (Д. Словник української мови у 20 томах
  5. відмінок — Словозмінна морфологічна категорія іменників, яка реалізується у процесі зміни (за допомогою системи закінчень) форми певного іменника для вираження його граматичних відношень у словосполученні та реченні; прямий в. — називний, усі ін. — непрямі; в укр. мові 7 в. Універсальний словник-енциклопедія
  6. відмінок — Відмі́нок, -мінка[у], у -нку; -мі́нки, -нків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. відмінок — Відмінок, -нка м. = відміна 5. Чуб. І. 193. Скік в стремена, давай драла.... Аж що за одмінок? — Стріха в хмарах заблищала і стоїть будинок. Г. Арт. (О. 1861. ІІІ. 106). Який же його одмінок уторопає, що він верзе! О. 1861. III. 88. Словник української мови Грінченка