він

[в'ін]

його, йоуму, ним, (на) н'ому; ж. вона, йійі, йій, нейу, (на) н'ій; с. воно, його; мн. вони, йіх, йім, нимие, (на) них

Джерело: Орфоепічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. він — він займенник Орфографічний словник української мови
  2. він — Вона, воно, вони, займ. особ. В усному мовленні дехто вживає ці слова, очевидно, за звичкою, для заповнення паузи ("щоб був час подумати"), хоч таке вживання стилістично не завжди вмотивоване. Літературне слововживання
  3. він — його (з прийм. від нього, у нього і т. ін.), займ. особ. 3 ос. одн., ч. 1》 Уживається на означення предмета мовлення, вираженого іменником чоловічого роду однини в попередньому реченні або після цього займенника. || У сполуч. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. він — ВІН, його́ (з прийм. від ньо́го, у ньо́го і т. ін.), займ. особ. 3 ос. одн., ч. 1. Уживається на означення предмета мовлення, вираженого іменником чоловічого роду однини в попередньому реченні або після цього займенника. Словник української мови у 20 томах
  5. він — Він і мертвий із шибениці зірветься. Про дуже спритного, який викрутиться з будь-якої складної і небезпечної ситуації. Приповідки або українсько-народня філософія
  6. він — Він, вона́, воно́; його́, її́, йому́, їй; до ньо́го і до йо́го, на ньо́му і на йо́му; вони, їх, їм Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. він — ВІН, його́ (з прийм. від ньо́го, у ньо́го і т. ін.), займ. особ. 3-ої ос. одн., ч. 1. Уживається на означення предмета мовлення, вираженого іменником чоловічого роду однини в попередньому реченні або після цього займенника. Словник української мови в 11 томах
  8. він — Він мѣст. Онъ. Він старшенький. МВ. ІІ. 8. І брови йому чорні, і уста рум'яні, і станом високий. МВ. (О. 1862. ІІІ. 44). Словник української мови Грінченка