конвоїр

Значення в інших словниках

1. конвоїр — конвої́р іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
2. конвоїр — -а, ч. Те саме, що конвойник; вартовий (у 1 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови
3. конвоїр — Вартовий, чатовий, див. поліцай Словник чужослів Павло Штепа
4. конвоїр — КОНВОЇ́Р, а, ч. Той, хто супроводить кого-, що-небудь для охорони або запобігання втечі; вартовий (у 1 знач.), конвойник. Конвоїр нікого не взяв, а побіг десь шукати в інших камерах (І. Словник української мови у 20 томах
5. конвоїр — (від голл. convooier, франц. convoyeur – той, що супроводить) 1. Особа, яка належить до конвою. 2. Військове охоронне судно (або літак), що супроводить окремі кораблі чи караван суден. Словник іншомовних слів Мельничука
6. конвоїр — ВАРТОВИ́Й ім. (той, хто стоїть на варті, охороняючи кого-, що-небудь), ВАРТІВНИ́К, ЧАТОВИ́Й, КАРАУ́ЛЬНИЙ розм., СТРАЖ заст., ВАРТІВНИ́ЧИЙ заст., ВАРТОВИ́К заст., СТІЙКОВИ́Й заст., СТІ́ЙЧИК заст., ШЕ́ЛЬВАХ діал., заст. Словник синонімів української мови
7. конвоїр — Конвої́р, -ра; -ї́ри, -рів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. конвоїр — КОНВОЇ́Р, а, ч. Те саме, що конвойник; вартовий (у 1 знач.). Спереду, позаду і з боків [Остапа] їхало четверо конвоїрів (Панч, Гомон. Україна, 1954, 248); В дворі в’язниці вже чулися окрики конвоїрів (Чорн., Визвол. земля, 1959, 101). Словник української мови в 11 томах