1. Словник української мови у 20 томах

конвоїр

КОНВОЇ́Р, а, ч.

Той, хто супроводить кого-, що-небудь для охорони або запобігання втечі; вартовий (у 1 знач.), конвойник.

Конвоїр нікого не взяв, а побіг десь шукати в інших камерах (І. Багряний);

Коли Корж супроводив з конвоїрами й собаками в'язнів до лазні, Петя йшов поруч батька (Б. Антоненко-Давидович);

Спереду, позаду і з боків [Остапа] їхало четверо конвоїрів (П. Панч);

В дворі в'язниці вже чулися окрики конвоїрів (С. Чорнобривець);

* Образно. Пораненим білим звіром, Арештована, виє зима. Білі ідуть конвоїри, Біла тьма (О. Гончар).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. конвоїр — конвої́р іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. конвоїр — [конвоуйір] -ра, м. (на) -ров'і/-р'і, мн. -рие, -р'іў Орфоепічний словник української мови
  3. конвоїр — -а, ч. Те саме, що конвойник; вартовий (у 1 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. конвоїр — Вартовий, чатовий, див. поліцай Словник чужослів Павло Штепа
  5. конвоїр — (від голл. convooier, франц. convoyeur – той, що супроводить) 1. Особа, яка належить до конвою. 2. Військове охоронне судно (або літак), що супроводить окремі кораблі чи караван суден. Словник іншомовних слів Мельничука
  6. конвоїр — ВАРТОВИ́Й ім. (той, хто стоїть на варті, охороняючи кого-, що-небудь), ВАРТІВНИ́К, ЧАТОВИ́Й, КАРАУ́ЛЬНИЙ розм., СТРАЖ заст., ВАРТІВНИ́ЧИЙ заст., ВАРТОВИ́К заст., СТІЙКОВИ́Й заст., СТІ́ЙЧИК заст., ШЕ́ЛЬВАХ діал., заст. Словник синонімів української мови
  7. конвоїр — Конвої́р, -ра; -ї́ри, -рів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. конвоїр — КОНВОЇ́Р, а, ч. Те саме, що конвойник; вартовий (у 1 знач.). Спереду, позаду і з боків [Остапа] їхало четверо конвоїрів (Панч, Гомон. Україна, 1954, 248); В дворі в’язниці вже чулися окрики конвоїрів (Чорн., Визвол. земля, 1959, 101). Словник української мови в 11 томах