умовляти

Значення в інших словниках

1. умовляти — умовля́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
2. умовляти — Переконувати, просити, упрохувати, с. БЛАГАТИ, сов. урезонювати; (на що) схиляти до; (в горі) заспокоювати, потішати. Словник синонімів Караванського
3. умовляти — див. просити Словник синонімів Вусика
4. умовляти — УМОВЛЯ́ТИ (ВМОВЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УМО́ВИТИ (ВМО́ВИТИ), влю, виш; мн. умо́влять; док., кого. 1. також із прямою мовою, додатковим підрядним реченням, інфін. або чим, рідко на що. Переконувати кого-небудь, схиляючи до чогось. Словник української мови у 20 томах
5. умовляти — (вмовляти), -яю, -яєш, недок., умовити (вмовити), -влю, -виш; мн. умовлять; док., перех. 1》 також із прямою мовою, додатковим підрядним реченням, інфін. або чим, рідко на що. Переконувати кого-небудь, схиляючи до чогось. 2》 перев. недок. Заспокоювати, утішати словами. Великий тлумачний словник сучасної мови
6. умовляти — ЗАСПОКО́ЇТИ (заглушити, розвіяти чий-небудь неспокій, тривогу, хвилювання і т. ін.), УТІ́ШИТИ (ВТІ́ШИТИ), УТИХОМИ́РИТИ (ВТИХОМИ́РИТИ) рідше, ПОТІ́ШИТИ рідше, УГАМУВА́ТИ (ВГАМУВА́ТИ), СТІ́ШИТИ розм., УГО́ВТАТИ (ВГО́ВТАТИ) розм. Словник синонімів української мови
7. умовляти — Умовля́ти, -ля́ю, -ля́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. умовляти — УМОВЛЯ́ТИ (ВМОВЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УМО́ВИТИ (ВМО́ВИТИ), влю, виш; мн. умо́влять; док., перех. 1. також із прямою мовою, додатковим підрядним реченням, інфін. або чим, рідко на що. Переконувати кого-небудь, схиляючи до чогось. Словник української мови в 11 томах
9. умовляти — Умовляти, -ляю, -єш сов. в. умовити, -влю, -виш, гл. Уговаривать, уговорить. Батько їх умовляв, мати їх умовляє — ні! Рудч. Ск. ІІ. 78. Стара почала вмовляти: зостанься та зостанься. МВ. І. 29. Словник української мови Грінченка