1. Словник української мови в 11 томах

умовляти

УМОВЛЯ́ТИ (ВМОВЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УМО́ВИТИ (ВМО́ВИТИ), влю, виш; мн. умо́влять; док., перех.

1. також із прямою мовою, додатковим підрядним реченням, інфін. або чим, рідко на що. Переконувати кого-небудь, схиляючи до чогось.

Всі вмовляють [Олесю] та просять: — Не йди за кріпака, не йди! (Вовчок, І, 1955, 23);

Треба було довго вмовляти його [Василька], поки він згодився на вмивання та на чесання (Гр., І, 1963, 277);

На превелику силу одному знайомому Мирного вдалося узяти рукопис з цензури і умовити, щоб авторові не чинили халепи (Коцюб., III, 1956, 215);

— Віддайте за мене Христину. Олена зітхнула: — Що ж тобі, Левку, відказати? Я з радою душею віддала б свою одиначку за тебе.., але як тепер віддаси? — А ви її умовте і словами, і сльозами. Ви ж рідна мати! (Стельмах, І, 1962, 547).

2. перев. недок. Заспокоювати, утішати словами.

Обійма [Тишко] її та все вмовляє: — Не журіться, мамо, не плачте, Семенко вернеться (Вовчок, І, 1955, 34);

Як мати не вмовляла його, як не пестила — не змогла упинити (Мирний, І, 1954, 151);

— Ну, нічого, у вас багато знайомих, кого-небудь знайдете, — почала я вмовляти її, коли завважила, що вона мене не слухає, а дивиться кудись у глибину вхідної алеї розпаленим поглядом (Л. Укр., III, 1952, 607);

— Заспокойся, Доринко, — вмовляв дівчину Андрійко (Цюпа, Назустріч.., 1958, 316).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. умовляти — умовля́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. умовляти — Переконувати, просити, упрохувати, с. БЛАГАТИ, сов. урезонювати; (на що) схиляти до; (в горі) заспокоювати, потішати. Словник синонімів Караванського
  3. умовляти — див. просити Словник синонімів Вусика
  4. умовляти — [ўмоўл'атие] = вмовляти -л'айу, -л'айеиш Орфоепічний словник української мови
  5. умовляти — УМОВЛЯ́ТИ (ВМОВЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УМО́ВИТИ (ВМО́ВИТИ), влю, виш; мн. умо́влять; док., кого. 1. також із прямою мовою, додатковим підрядним реченням, інфін. або чим, рідко на що. Переконувати кого-небудь, схиляючи до чогось. Словник української мови у 20 томах
  6. умовляти — (вмовляти), -яю, -яєш, недок., умовити (вмовити), -влю, -виш; мн. умовлять; док., перех. 1》 також із прямою мовою, додатковим підрядним реченням, інфін. або чим, рідко на що. Переконувати кого-небудь, схиляючи до чогось. 2》 перев. недок. Заспокоювати, утішати словами. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. умовляти — ЗАСПОКО́ЇТИ (заглушити, розвіяти чий-небудь неспокій, тривогу, хвилювання і т. ін.), УТІ́ШИТИ (ВТІ́ШИТИ), УТИХОМИ́РИТИ (ВТИХОМИ́РИТИ) рідше, ПОТІ́ШИТИ рідше, УГАМУВА́ТИ (ВГАМУВА́ТИ), СТІ́ШИТИ розм., УГО́ВТАТИ (ВГО́ВТАТИ) розм. Словник синонімів української мови
  8. умовляти — Умовля́ти, -ля́ю, -ля́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. умовляти — Умовляти, -ляю, -єш сов. в. умовити, -влю, -виш, гл. Уговаривать, уговорить. Батько їх умовляв, мати їх умовляє — ні! Рудч. Ск. ІІ. 78. Стара почала вмовляти: зостанься та зостанься. МВ. І. 29. Словник української мови Грінченка