умовляння
УМОВЛЯ́ННЯ (ВМОВЛЯ́ННЯ), я, с. Дія за знач. умовля́ти.
[Принцеса:] Але ж тут, пожалься, боже, знову жде тюрма? [Лицар:] Умовляння не поможе, — вороття нема (Л. Укр., II, 1951, 205);
Ніякі вмовляння на нього не впливали: своїх намірів він ніколи не міняв (Сміл., Пов. і опов., 1949, 12);
На умовляння Наді лягти і заспокоїтись вона [Клава] гарячкова відповідала: — Ні, ні, Надійко (Ткач, Плем’я.., 1961, 54).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- умовляння — умовля́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- умовляння — УМОВЛЯ́ННЯ (ВМОВЛЯ́ННЯ), я, с. Дія за знач. умовля́ти. [Принцеса:] Але ж тут, пожалься, боже, знову жде тюрма? [Лицар:] Умовляння не поможе, – вороття нема (Леся Українка); Ніякі вмовляння на нього не впливали: своїх намірів він ніколи не міняв (Л. Словник української мови у 20 томах
- умовляння — (вмовляння), -я, с. Дія за знач. умовляти (вмовляти). Великий тлумачний словник сучасної мови
- умовляння — Умовля́ння, -ння, -вля́ння, -вля́нь і -вля́ннів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)