умовлятися

УМОВЛЯ́ТИСЯ (ВМОВЛЯ́ТИСЯ), я́юся, я́єшся, недок., УМО́ВИТИСЯ (ВМО́ВИТИСЯ), влюся, вишся; мн. умо́вляться; док. Ведучи попередні розмови, переговори з ким-небудь, досягати певної умови; домовлятися.

Почали [Чайчиха та Пилипиха] умовлятися та почали радитись… почалося за віно, за весілля… (Вовчок, І, 1955, 236);

Бетя саме умовлялась з учителем про свою лекцію в школі, коли загуркотіли перші гарматні постріли (Трубл., І, 1955, 69);

Обідатиму.. у Катюші, звичайне, за плату, — я вже так і вмовилась (Л. Укр., V, 1956, 221);

— Давай, Федю, умовимось, що з сьогоднішнього дня ти приходитимеш до нас. Згода? (Цюпа, Назустріч.., 1958, 165);

Давно Петра Марійка жде, умовились на п’ять (Гонч., Вибр., 1959, 331);

// Спільно вирішувати що-небудь.

Дорікали [хлопці] Петрові Ткаченкові, що не додержав слова: умовлялися поки що мовчати про свої заміри — він не вдержався, роздзвонив уже всім у селі (Вас., II, 1959, 224);

Умовились [звірі] гуртом робити Облаву потайну, І хто добуде що — все нарівно ділити; Лев був за старшину (Гл., Байки… 1959, 177);

// Укладати ділову, торговельну і т. п. угоду.

Богдан через своїх посланців ще на сейм просив в своєму листі панів, щоб вони прислали комісарів говорити з ним, вмовитись і постановити мир (Н.-Лев., VII, 1966, 226);

Пан хотів умовитись з ними на ціле літо, до покрови; але бурлаки згодились стати на роботу тільки на недовгий час, щоб заробити трохи грошей на дорогу (Н.-Лев., II, 1956, 218);

Панок затявся, що не продасть землі нікому, опріч Семена, бо Семен умовився та дав завдаток (Коцюб., І, 1955, 106).