умовлятися

УМОВЛЯ́ТИСЯ (ВМОВЛЯ́ТИСЯ), я́юся, я́єшся, недок., УМО́ВИТИСЯ (ВМО́ВИТИСЯ), влюся, вишся; мн. умо́вляться; док.

Ведучи попередні розмови, переговори з ким-небудь, досягати певної умови; домовлятися.

Почали [Чайчиха та Пилипиха] умовлятися та почали радитись... почалося за віно, за весілля... (Марко Вовчок);

Бетя саме умовлялась з учителем про свою лекцію в школі, коли загуркотіли перші гарматні постріли (М. Трублаїні);

Обідатиму .. у Катюші, звичайне, за плату, – я вже так і вмовилась (Леся Українка);

– Давай, Федю, умовимось, що з сьогоднішнього дня ти приходитимеш до нас. Згода? (І. Цюпа);

Давно Петра Марійка жде, умовились на п'ять (І. Гончаренко);

// Спільно вирішувати що-небудь.

Дорікали [хлопці] Петрові Ткаченкові, що не додержав слова: умовлялися поки що мовчати про свої заміри – він не вдержався, роздзвонив уже всім у селі (С. Васильченко);

Умовились [звірі] гуртом робити Облаву потайну, І хто добуде що – все нарівно ділити; Лев був за старшину (Л. Глібов);

// Укладати ділову, торговельну і т. п. угоду.

Богдан через своїх посланців ще на сейм просив в своєму листі панів, щоб вони прислали комісарів говорити з ним, вмовитись і постановити мир (І. Нечуй-Левицький);

Пан хотів умовитись з ними на ціле літо, до покрови; але бурлаки згодились стати на роботу тільки на недовгий час, щоб заробити трохи грошей на дорогу (І. Нечуй-Левицький);

Панок затявся, що не продасть землі нікому, опріч Семена, бо Семен умовився та дав завдаток (М. Коцюбинський).