Город

Го́род

іменник чоловічого роду

населений пункт в Україні

∗∗∗

го́род

іменник чоловічого роду

окреслене лініями на землі місце для гри, зокрема в городки — спорт.; місто — арх.

розм.

горо́д

іменник чоловічого роду

ділянка землі, перев. при садибі, для вирощування овочів

Джерело: Орфографічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. город — Горо́д. Сад, парк. Напишіть, коли Ви знов будете в Чернівцях. Може, тогди зможемо піти трохи до городу на прохід (Коб., Слова..., 251); В нас є тут величезний народний город -іядо нього іду (Коб., Слова..., 262) // порівн. пол. Українська літературна мова на Буковині
  2. город — I г`ород-а, ч., спорт. Місце кожної команди в різних масових іграх, яке звичайно окреслюється лініями на землі. II гор`од-у, ч. Ділянка землі при садибі, здебільшого для вирощування овочів. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. город — Місто, містечко Словник чужослів Павло Штепа
  4. город — ГОРО́Д, а, ч. Ділянка землі, перев. при садибі, для вирощування овочів. Сидить циган на городі Темненької ночки, До блискавки вибирає Чужі огірочки (С. Руданський); Через левади та городи Два кума йшло з весілля до господи (Л. Словник української мови у 20 томах
  5. город — горо́д парк, сквер; сад (ст): В городі було вже декілька пансіонових гостей. За столом, у тіні обвішаних овочами, аж попідпираних яблунь, сиділа з шитвом учителька, їй уголос читав газету тонкий Дада (Марська); 3 городу Оссолінських... Лексикон львівський: поважно і на жарт
  6. город — В хаті гульки, а в городі ані цибульки. Глум з господині, що гуляє а не пильнує господарства. Мій город, як моя комора. Огородина в літі помагає багато в харчі. Не лазь у городи, бо наробиш шкоди. До чужого діла не мішайся, бо не знаєш його. Приповідки або українсько-народня філософія
  7. город — див. Земля Словник синонімів Вусика
  8. город — горо́д (рідше тин) городи́ти, який і без означення, перев. несхв. Починати якусь копітку справу. — Перш за все, Мусію Степановичу, відібрати землю у поміщиків. Без цього нема чого і город городити (А. Головко); — Та чи варт тоді город городити?... Фразеологічний словник української мови
  9. город — Го́род, -роду; городи́, -ді́в (місто) горо́д, -ро́ду; -ро́ди, -дів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. город — ГО́РОД, у, ч. 1. розм., рідко. Те саме, що мі́сто. В тім городі жила Дидона, А город звався Карфаген (Котд., І, 1952, 71); Щасливі ленінградці і ленінградки, що живуть у такім прекраснім городі, городі Леніна (Вишня, День.., 1950, 91). 2. спорт. Словник української мови в 11 томах