1. Фразеологічний словник української мови

город

горо́д (рідше тин) городи́ти, який і без означення, перев. несхв. Починати якусь копітку справу. — Перш за все, Мусію Степановичу, відібрати землю у поміщиків. Без цього нема чого і город городити (А. Головко); — Та чи варт тоді город городити? Чи не краще тоді вдома лишитися?(Г. Коцюба); Мабуть, це викликало б у всіх посмішку — навіщо було город городити, навіщо затівати (З журналу); Трапляється, що не збагнеш: навіщо все це, чого було отой тин городити? (З газети). тин городи́ться. Поки дочитаєш до кінця, часто забуваєш — що ж там було на самому початку, заради чого цей тин городився (З журналу).

ка́мінь у горо́д чий. Недоброзичливий натяк кому-небудь; що-небудь стосується когось. — Мене ж не вчили колись, як декого, на казенний рахунок. Це вже камінь у мій город — я вчився у школі за рахунок держави (Ю. Збанацький). каміне́ць у горо́д. Дівчина .. глянула на стареньку і, нітрохи не змішавшися, голосно промовила: — Це вже в мій город камінець! (Г. Хоткевич); Всіх розсмішило це його “мілейший”, бо знають, в чий город камінець, одна Ліна, ображена за батька, глянула на Штереверю гостро, серйозно (О. Гончар). камі́нчик у горо́д. І Василина знає, в чий це город камінчик (Г. Хоткевич).

ки́дати (шпурля́ти, жбурля́ти і т. ін.) / ки́нути (шпурну́ти, жбурну́ти і т. ін.) камінці́ (камінця́, гру́дкою і т. ін.) в горо́д кого, чий. Зачіпати кого-небудь словами, розмовами, натякаючи на щось. — Оце жінка. Вогонь! — підморгували, пересміювались у гурті, не зле кидаючи камінці у город чоловіка (Я. Баш); Олеся догадалась, що Онися шпурляла грудкою просто таки в їх город, схопилась з стільця і почала ходити по світлиці (І. Нечуй-Левицький); — Це він (Сохацький) жбурнув камінця в мій город! — сміючись, пояснила його дружина (Л. Дмитерко). ка́мінь ки́нуто в огоро́д. Він добре втямив, що камінь кинуто в його огород, одначе стерпів і вдержав гнів (І. Нечуй-Левицький).

сиді́ти че́рез горо́д. Бути сусідами. Він (дяк Базьо) не був їм ані сват ані брат, лишень сидів з ними через город. Баба Дмитриха все носила йому обідати і вечеряти (М. Старицький).

ти́кати (ти́цяти) (свого́) но́са в чужи́й горо́д. Втручатися куди не слід, в чужі справи. Тут дідка придавили томами з кресленнями і розрахунками, щоб не тикав свого носа в чужий город (З журналу); Е-е, краще вже хай люди живуть як живуть, а мені зась тицяти носа в чужий город (Є. Гуцало).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. город — Горо́д. Сад, парк. Напишіть, коли Ви знов будете в Чернівцях. Може, тогди зможемо піти трохи до городу на прохід (Коб., Слова..., 251); В нас є тут величезний народний город -іядо нього іду (Коб., Слова..., 262) // порівн. пол. Українська літературна мова на Буковині
  2. город — I г`ород-а, ч., спорт. Місце кожної команди в різних масових іграх, яке звичайно окреслюється лініями на землі. II гор`од-у, ч. Ділянка землі при садибі, здебільшого для вирощування овочів. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. город — Місто, містечко Словник чужослів Павло Штепа
  4. город — ГОРО́Д, а, ч. Ділянка землі, перев. при садибі, для вирощування овочів. Сидить циган на городі Темненької ночки, До блискавки вибирає Чужі огірочки (С. Руданський); Через левади та городи Два кума йшло з весілля до господи (Л. Словник української мови у 20 томах
  5. Город — Го́род іменник чоловічого роду населений пункт в Україні Орфографічний словник української мови
  6. город — горо́д парк, сквер; сад (ст): В городі було вже декілька пансіонових гостей. За столом, у тіні обвішаних овочами, аж попідпираних яблунь, сиділа з шитвом учителька, їй уголос читав газету тонкий Дада (Марська); 3 городу Оссолінських... Лексикон львівський: поважно і на жарт
  7. город — В хаті гульки, а в городі ані цибульки. Глум з господині, що гуляє а не пильнує господарства. Мій город, як моя комора. Огородина в літі помагає багато в харчі. Не лазь у городи, бо наробиш шкоди. До чужого діла не мішайся, бо не знаєш його. Приповідки або українсько-народня філософія
  8. город — див. Земля Словник синонімів Вусика
  9. город — Го́род, -роду; городи́, -ді́в (місто) горо́д, -ро́ду; -ро́ди, -дів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. город — ГО́РОД, у, ч. 1. розм., рідко. Те саме, що мі́сто. В тім городі жила Дидона, А город звався Карфаген (Котд., І, 1952, 71); Щасливі ленінградці і ленінградки, що живуть у такім прекраснім городі, городі Леніна (Вишня, День.., 1950, 91). 2. спорт. Словник української мови в 11 томах