1. Орфографічний словник української мови

височінь

височі́нь

іменник жіночого роду

Джерело: Орфографічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. височінь — -і, ж. 1》 Простір на великій віддалі від землі. 2》 перен. Високий, значний рівень розвитку чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. височінь — ВИСОЧІ́НЬ, і, ж. Те саме, що висота́ 1, 2, 4. Яка широчінь та височінь! Як широко розступилось навкруги небо! (І. Нечуй-Левицький); Весь ясний соняшниковий світ стояв нерухомо, наче хор вродливих дітей, що втупили у височінь свої радісні обличчя (О. Словник української мови у 20 томах
  3. височінь — див. висота Словник синонімів Вусика
  4. височінь — ВИСОТА́ (простір на великій віддалі від землі), ВИСОЧИНА́, ВИСОЧІ́НЬ, ВИШИНА́, ВИСО́КІСТЬ, ПІДХМА́Р'Я перев. поет., ПІДНЕБЕ́ССЯ перев. поет., ВИСЬ поет., ПІДНЕБЕ́СНІСТЬ рідко. І сонця радіснеє коло світить нам буде з висоти (В. Сосюра); Настав вечір. Словник синонімів української мови
  5. височінь — Височі́нь, -чині́, -чині́, -чі́нню (непр. відм., окрім ор., від височиня́) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. височінь — ВИСОЧІ́НЬ, і, ж. 1. Простір на великій віддалі від землі. Яка широчінь та височінь! Як широко розступилось навкруги небо! (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах
  7. височінь — Височінь, -ні ж. = височиня. Желех. Словник української мови Грінченка