височінь

ВИСОТА́ (простір на великій віддалі від землі), ВИСОЧИНА́, ВИСОЧІ́НЬ, ВИШИНА́, ВИСО́КІСТЬ, ПІДХМА́Р'Я перев. поет., ПІДНЕБЕ́ССЯ перев. поет., ВИСЬ поет., ПІДНЕБЕ́СНІСТЬ рідко. І сонця радіснеє коло світить нам буде з висоти (В. Сосюра); Настав вечір. В космічній височині заблищали зірки (О. Досвітній); В ясну височінь злетів жайворонок (О. Донченко); Ми не бажаємо війни! Хай над містами й нивами Сіяє сонце з вишини (І. Нехода); У високостях голубих.. Співець просторів весняних Вже дзвонить срібними піснями (Б. Грінченко); За високою струнною дзвіницею.. десь у білому підхмар'ї зникають лебеді (М. Стельмах); — Я літаю, я шугаю, неначе орлиця в піднебессі понад верхами гір (І. Нечуй-Левицький); Десь під нами залишились хмари. Стала ближче недосяжна вись (М. Шеремет).

ВИСОТА́ (високий рівень розвитку чого-небудь), ВИСОЧИНА́, ВИСОЧІ́НЬ. На нові висоти піднялась українська наука, культура, мистецтво (з журналу); Ще ніколи (Параска) не стояла на височині такої слави, тож зніяковіла, здивована була (К. Гордієнко); Основоположник української літератури (Шевченко) перший, хто підняв українську мову на височінь справжньої літературної мови (М. Рильський).